Ambrosia

Назва "Ambrosia" досить добре описує стиль цієї групи, що виконувала поп-симфо-арт-рок з великою кількістю клавішних, оркестровок і вокальних гармоній. На становлення смаків колективу вплинули такі виконавці як "Beach Boys", "Beatles", "King Crimson", "Allman Brothers Band", "Yes", "Pink Floyd" і деякі інші. Проект утворився в південній Каліфорнії на зорі 70-х років. В оригінальний склад "Амброзії" увійшли Девід Пек (гітара, вокал), Джо Пуерта (бас, вокал), Берл Драммонд (перкусія, вокал) і Крістофер Нортс (клавішні, вокал).

У 1971 році групу відкрив диригент лос-анджелеської філармонії Зубін Мехта. Він запропонував музикантам взяти участь в організованому ним заході "All-American Dream Concert", проте минуло ще кілька років, перед тим як колектив уклав свій перший контракт з "20th Century Fox".

У 1975 році вийшов перший лонгплей "Ambrosia", записаний з продюсером Фредді Піро. Дебют виявився вдалим: композиція "Holdin on to Yesterday" зайняла гарне місце в чартах, а пісня "Nice, Nice, Very Nice" отримала тривалу прописку в ефірі FM-станцій.

Крім того, альбом номінувався на "Греммі" в категорії "Best Engineered Recording", що, втім, було недивно, оскільки за микшерского пультом сидів Алан Парсонс. Алан ж спродюсував і другу платівку "амброзійцев", а ті в свою чергу повним складом відзначились на дебюті "Alan Parsons Project". Після "Somewhere I ve Never Travelled", заголовний трек з якого став FM-фаворитом, команда перейшла під крило "Warner Bros". Тут "Ambrosia" дебютували з диском "Life Beyond LA", відмінним від двох попередніх робіт зменшенням аранжувань та підвищеною жорсткістю. У записі альбому взяли участь кілька сесійних музикантів, в тому числі і ... Крістофер Нортс, з якихось причин не потрапив в офіційний склад.

Платівка мала хороший комерційний успіх завдяки пісні "How Much I Feel", що піднялася до третьої позиції у національних чартах. До речі, в той час ансамбль завоював і солідну репутацію концертну, впевнено виступаючи в одній зв'язці з "Fleetwood Mac" і "Doobie Brothers".

У 1980 році "Ambrosia" зробили різкий розворот у мейнстрім, випустивши альбом "One Eighty". Платівку супроводжували два великих хіта ("You re the Only Woman" та "Biggest Part of Me") і три номінації на "Греммі" (у тому числі у категорії "Best Pop Vocal Group"). Як би там не було, але групі залишалося недовго купатися в променях слави. У 1982-му музиканти спробували спорудити концептуальний альбом, проте затія не вдалася, і критики зустріли "Road Island" недружньо. Слухачі також поставилися до роботи з прохолодою, а збентежена команда незабаром згорнула свою діяльність. Лише на початку 90-х оригінальний склад "Ambrosia" возз'єднався і відновив виступи.

У 1997-му вийшов збірник кращих речей, "Anthology", де було представлено кілька нових треків, а також почалося перевидання бек-каталогу на CD. Через п'ять років на світ з'явився концертний альбом "Live At The Galaxy", в записі якого замість Девіда Пека брав участь Дуг Джексон. Навздогін були випущені ще дві бест-компіляції, "Essentials" і "How Much I Feel and Other Hits".