Anal Cunt
До первинного складу банди крім Сета увійшли також гітарист Майк Махан (екс-"Bratface") і "стукач" Тім Морс. Після першої демки, "47 Song Demo", чуваків взяв під своє крило лейбл "Stridecore Records", який взявся випустити EP "5643 Song EP". Дана назва припускало, що на платівці повинно було уміщатися 5643 композиції.
Насправді ж там був представлений тільки безперервний шум, в якому нічого не можна було толком розібрати. Вийшов диск обмеженим тиражем всього в 307 копій, причому всі вони були різнобарвними. На цю продукцію, як не дивно, знайшлися покупці, і група зайняла свою нішу в середовищі андеграунду. Знайшлися навіть якісь бутлеггери, які випустили сингл, на якому окрім "Anal cunt" були представлені "Patareni".
Тим часом музиканти знайшли можливість взяти участь в інших проектах. Так, Сет записувався на синглі "Shit scum" ("Manson Is Jesus"), а решта побували на сесіях "Post mortem". До 1990 року було прийнято рішення розпустити команду, але перед цим хлопці з'їздили на гастролі до Європи. Потім близько року вони розважалися в інших проектах, а в 1991-м реанімували вивіску "Anal cunt". Тепер разом з Тімом і Сетом в одній упряжці грав Фред Ордонез, а музика стала трохи більш легкотравної. Оновлений склад записав один сингл, одну EP-шку "Master of noise", а потім приловчився і видав на-гора перший у світі реліз з нойзкором анплуггед. Європейські гастролі 1992 виявилися проблематичними, оскільки Тім трохи сачканув, і хлопці довго і безуспішно намагалися замінити його довбання. Їх муки були перервані, коли Морс все-таки повернувся в рідний колектив. Заодно до складу додали другого гітариста, Джона Козика. Так що в період з 1993 по 1994-й в команді грали то Козик, то Ордонез, то обидва разом.
Після американських гастролей 1994 Фред був вигнаний з банди, а на його місці з'явився Пол Крайнак. Незабаром після цього один з концертів "Anal cunt" був перерваний через те, що Патнем встиг рушити якогось чувака по пиці, за що був тут же схоплений поліцією. Шоу закінчилося так само швидко, як і майже всі композиції групи. З цього приводу в кінці року була випущена платівка під назвою "Breaking the law".
З плином часу Сета все більше тягнуло виконувати "нормальні" пісні, а не шум, тому музика стала більш схожа на хардкор. Альбом "40 more reasons to hate us" записувався Патнем майже що поодинці. Йому лише трохи допомагав Скотт Халл, який зайняв місце Козика. Тім щось не справлявся зі своїми обов'язками, і Сет прописував партії ударних сам. Скотт до ладу не зміг в'їхати в свою роль і на наступний тур знову покликали Козика. З Тімом у Сета все не ладилося, і він вже хотів розпустити групу, але тут йому підвернувся походять гітарист Джош Мартін, і робота була продовжена. Перепробувавши купу народу на роль ударника, "Anal cunt" зупинилися на Нейт Лайнхена. Проте, після довгих виснажливих гастролей той звалив в тінь.
Довгий час існувати без барабанщика було проблематично, і через братика Нейт вдалося його вмовити повернутися в команду. Лайнхен протримався аж до 1999 року і знову пішов, звільнивши місце для Джона Гілліс. Зробивши ще пару записів і вдосталь накатавшись з концертами по Америці, в 2001 році "Anal cunt" припинили існування.