Bert Jansch

Цього артиста, котрий вплив на Джиммі Пейджа, Ніла Янга, Ноеля Галлахера і багатьох інших, часто називають шотландським Бобом Діланом, хоча таке порівняння є некоректним. Адже якщо творчість Ділана будувалося на текстовій основі, то для Дженша первинної завжди була музика. Герберт Дженш народився 3 листопада 1943 року в Глазго, але свої юні роки провів у Единбурзі.

У підлітковому віці Берт обзавівся гітарою і почав походжати до місцевого фолк-клуб. Там він познайомився з Арчі Фішером і Джилл Дойл, які ввели хлопця у світ музики Піта Сігера, Брауні МакЖі і Вуді Гатрі.

Незабаром Берт сам почав складати пісні і виступати з ними в різних фолк-клубах. Помотали по Англії два роки, Дженш відправився подорожувати до Європи, де заробляв на життя вуличними концертами і випадковими виступами в кафе і барах. У середині 60-х музикант перебрався до Лондона, де фолк-рух був на підйомі.

До того часу Берт виробив свій унікальний стиль, який зібрав воєдино фолькові, блюзові та джазові елементи, і тому артиста охоче приймали такі клуби як "Marquee", "100 Club" і "Les Cousins". Як-то раз Дженш познайомився зі звукоінженером і продюсером Біллом Лідером, і той записав його музику прямо на домашній бобінний магнітофон. Плівка була продана за 100 фунтів невеликому фолк-лейблу "Transatlantic Records", який на її основі навесні 1965 року випустив альбом "Bert Jansch". Завдяки відмінним композиціям і особливо інноваційної техніки гри Берта платівка стала сенсацією і стала зразком для наслідування легіонам інших гітаристів.

За "Bert Jansch" пішли ще два альбоми, "It Don t Bother Me" і знаменитий "Jack Orion" на яких Дженш продовжив освоювати новий підхід до виконання традиційних фолк-балад. Одну з композицій з "Jack Orion" ("Blackwaterside") згодом запозичили "Led Zeppelin", переробивши її назву на "Black Mountain Side".

У записі обох вищезазначених альбомів брав участь гітарист Джон Ренбоурн, з яким у 1966 році Берт випустив спільну платівку "Bert and John". Трохи згодом за допомогою Ренбоурна Дженш організував групу "Pentangle", до якої також увійшли Джекі МакШі, Террі Кокс і Денні Томпсон. Незважаючи на комерційний успіх команди і її домінуюче значення для самого музиканта, Берт встигав паралельно випускати і сольники. Так, наприклад альбом "Rosemary Lane", зроблений в той період шанувальники Дженша вважають однією з кращих його робіт. Після розпаду "Pentangle" музикант зосередився на сольній кар'єрі і випускав диски відносно регулярно. З пізньої творчості музиканта можна виділити такі найбільш вдалі роботи як "A Rare Conundrum" і чисто інструментальний диск "Avocet".

В кінці 70-х Берт обзавівся власним магазином з продажу гітар, а в 80-х брав участь в реюніон "Pentangle". На початку нового тисячоліття концертна активність артиста дещо знизилася, проте це лише підігрівало інтерес до творчості Дженша і компенсувалося перевиданням його бек-каталогу на CD. Своє 60-річний ювілей Берт зазначив аншлаговим виступом у лондонському "Queen Elizabeth Hall".