Buffalo Springfield
На наступний рік він об'їздив всю Північну Америку, попутно познайомившись з Нілом Янгом (р. 12 листопада 1945, Торонто, Канада) і Річі Фере (р. 9 травня 1944, Дейтон, США). Разом з останнім Стіллс встиг пограти в нью-йоркської групи "The a go go singers", а потім відправився в Лос-Анджелес, де спробував сколотити свою команду разом з Ван Дайк Паркс. Але у хлопців щось не заладилося, і вони розбіглися в різні сторони.
Зате в "місто ангелів" прибув Фере, і разом зі Стіллсом вони почали шукати інших учасників нового проекту. Як не дивно, але в той же час Ніл Янг, взявши з собою давнього товариша Брюса Палмера, покинув Торонто і вирушив до Каліфорнії шукати своїх знайомих Стівена і Річі. Отже, в Ел-Ей їх дороги перетнулися і, доукомплектований складу барабанщиком Дьюї Мартіном (р. 30 вересня 1942, Честервілль, Канада; екс-"Dillard"), хлопці взялися за справу.
Свіжоспечену групу хотіли було назвати "The herd", але якось Фере попався на очі дорожній коток марки "Buffalo Springfield", і вивіску швиденько змінили. Свої перші концерти ансамбль давав в популярному лос-анджелеській клубі "Whiskey A Go Go", і поступово завойовував все більшу популярність. Число шанувальників "Buffalo Springfield" неухильно зростала. У червні 1966 року на групу звернули увагу менеджери Брайан Стоун і Чарлі Грін, які допомогли музикантам укласти контракт з "Atco-Atlantic". Першим синглом, виданим на цьому лейблі, стала балада Янга "Nowadays Clancy Can t Even Sing". Через кілька місяців був готовий і дебютний альбом "Buffalo Springfield", що включав у себе хіт Стіллса "For What It s Worth". Ця пісня, присвячена розгону студентської демонстрації, в березні 1967 року опинилася на сьомому рядку американських чартів.
Тим часом у колективі спостерігалася чехарда з басистами. За короткий час у ньому встигли переграти Кен Коблан, Брюс Палмер, Кен Форсс і Джим Філдер (р. 4 жовтня 1947, Дентон, США). У цій плутанині був записаний альбом "Stampede", проте ця платівка так і не була випущена у світ.
Зате до кінця 1967-го на прилавках з'явився другий лонгплей, "Again". У цій роботі "Buffalo Springfield" зробили ухил від простого фолку у бік хард-року і психоделії. На той момент у команді було три автори пісень - Стіллс, Янг і Феррей. Всі троє були дуже талановитими, і ця обставина просто не могло не привести до розбіжностей. Першим не витримав Янг і грюкнув дверима. А після виступу на фестивалі в Монтереї в "Blood, sweat and tears" пішов Філдер. Через деякий час Янг охолола і знову попросився до групи, а разом з ним намалювався і Палмер. Брюс, правда, затримався ненадовго і поступився своїм місцем Джиму Мессіні (р. 5 грудня 1947, Мейвуд, США). Ця конфігурація видала останній хіт-сингл, "Rock n Roll Woman", що досяг у чартах 44-й позиції.
Проте розбіжності досягли межі і, відігравши в Лос-Анджелесі свій останній концерт, в травні 1968-го "Buffalo Springfield" припинили своє існування. Останній альбом, "Last Time Around", Мессіна допрацьовував поодинці (недарма він був звукоінженером). Довгий час після розпаду ходили чутки про відродження групи, проте цього так і не відбулося. Стіллс і Янг потім разом грали в "Crosby, Stills, Nah & Young", а Мессіна і Феррей заснували кантрі-рок-групу "Poco".