Chet Atkins
Хлопчина самостійно займався з цим інструментом і досяг певних успіхів, проте свій стиль з'явився, після того як він почув по радіо гру Мерла Тревіса. Але якщо Мерл витягував мелодії вказівним пальцем, задіюючи великий для басових нот, то Чет пристосував під перше три пальці і тим самим винайшов своє фірмове пощипування ("picking"). Розлучившись в 1942 році зі школою, Еткінс влаштувався на радіо, де акомпанував Біллу Карлайлу і грав у складі невеликої інструментальної групи "Dixieland Swingsters". Через кілька років Чет змінив ще пару станцій, а в 1946-му з'явився у відомій кантрі-програмі "Grand Ole Opry".
У тому ж році на нешвілльском лейблі "Bullet Records" вийшов його перший сингл, "Guitar Blues". Деякий час Еткінс трудився на станції WRVA в Річмонді, але оскільки його аранжування надто відрізнялися від заданого формату, йому довелося звідти піти. Як би там не було, але плівка із записом однієї з тих передач потрапила в руки шефу кантрі-відділу фірми "RCA" Стіву Шолс і той всерйоз зацікавився грою Подружжя. Розшукати гітариста виявилося непросто, оскільки той встиг змінити ще ряд роботодавців, але, врешті-решт, контракт відбувся, і в 1947-м "RCA" випустила першу платівку Еткінс.
Продажі її виявилися невтішними, і Чет деякий час виступав у ролі акомпаніатора. Найбільший успіх мали його співпрацю з "Mother Maybelle and the Carter Sisters" і "Homer and Jethro", але і крім цього Еткінс був самим затребуваним сессіонщіком "RCA", а також завсідником "Grand Ole Opry". Незважаючи на те що гітарист поки що не мав жодного власного шлягера, він допомагав записувати хіти іншим артистам, і саме в той час з його подачі зародився нешвілльскій саунд. Фірма високо оцінила роботу музиканта, і в 1953-му зробила його консультантом свого відділення в Нешвіллі. У тому ж році Еткінс знову почав випускати сольні платівки і через пару років видав свій перший хіт, "Mr. Sandman". Наступною вдалою записом стала "Silver Bell", де Чет виступив дуетом з Хенком Шоу. До кінця 50-х артист домігся загальнонаціональної популярності, і його диски розкуповувалися дуже навіть непогано. Крім того, Еткінс займався дизайном гітар, що випускаються фірмами "Gibson" і "Gretsch".
У 1957 році Шолс перебрався до Нью-Йорк, а Чет зайняв його місце голови "RCA s Nashville division". У той час піднімав голову рок-н-рол, і Еткінс доклав усіх зусиль аби врятувати музику кантрі від вимирання. З його подачі були виключені скрипки і стіл-гітари, і тим самим його улюблений стиль став доступним більш широкої аудиторії. Незважаючи на те, що він тепер займав солідну посаду, Чет не відмовлявся від власних виступів, і популярність його потихеньку продовжувала зростати. У 1960-му Еткінс став учасником "Newport Jazz Festival", а на наступний рік удостоївся честі дати концерт у Білому Домі (згодом його запрошували туди неодноразово).
Своє перше потрапляння в Топ 5 Чет зробив у 1965-м з кавером Бутса Рендольфа "Yakety Axe". Незважаючи на настільки запізнілу власну удачу, Еткінс до того часу спродюсував чимало хітів для інших артистів, включаючи Елвіса Преслі і Едді Арнольда. Крім того, він відкрив таких музикантів як Дон Гібсон, Уейлон Дженнінгс, Флойд Крамер, Чарлі Прайд, Боббі Бер і Конні Сміт. Коли Штати захлеснула хвиля "британського вторгнення", Чет не став з нею боротися, а спробував адаптувати її під американський ринок з альбомом "Chet Atkins Picks On The Beatles". У 1968-му помер Шолс, і Еткінс став віце-президентом кантрі-відділу "RCA". На наступний рік Чет випустив свій найвідоміший хіт - "Country Gentleman". В кінці 60-х і початку 70-х у нього вийшло ще кілька непоганих речей, але лише одна з них, "Prissy" (1968), змогла потрапити до Топ 40. Крім того, музикант відновив співпрацю з дуетом "Homer and Jethro", і під маркою "Nashville String Band" вони випустили кілька альбомів. Також у 70-х роках Еткінс робив спільні записи з Джеррі Рідом, Лісом Полом, Артуром Фідлером і деякими іншими артистами.
Чет продовжував працювати на "RCA", проте з часом рамки цього лейблу стали обтяжувати артиста. Еткінс хотів записати джазовий альбом, але фірма не дозволяла йому це зробити. Врешті-решт, у 1982-му Чет передплатив "Columbia Records", де і реалізував свій задум. Зробивши крен у бік джазу, Еткінс згодом неодноразово повертався до кантрі, в тому числі на спільних альбомах, записаних з Марком Нопфлера і Джеррі Рідом. На жаль, в 1997 році у музиканта виявили рак, і ця хвороба вивела його з ладу. Кілька років Еткінс боровся з недугою, але все було безуспішно, і 30 червня 2001 піонера нешвілльского саунду не стало.