Episode Six
Новостворена одиниця зберегла за собою останню назву, але в липні 1964-го вивіску поміняли на більш просунуту "Episode Six". На той момент до складу ансамблю входили Шейла Картер (клавішні, вокал), Грехем Картер (ритм-гітара), Енді Росс (вокал), Роджер Гловер (бас), Харві Шилдс (ударні) і Тоні Лендер (лідер-гітара).
З самого початку колектив орієнтувався на виконання шлягерів з Топ 40, тому музиканти без праці знаходили собі роботу на танцмайданчиках Лондона. Як і багато інших британські команди "Episode Six" також побували в Німеччині. Пара місяців, проведена в гамбурзьких клубах, зробила гру групи більш професійною, проте власний стиль так і не був знайдений, і хлопці продовжували лабати кавери.
Після повернення ансамблю додому Росс кудись зник, а до мікрофону встав Ян Гіллан. У листопаді 1965-го команда уклала контракт з "Pye Records", а в січні наступного року вийшов дебютний сингл "Put Yourself In My Place". Пісня звучала як другосортне запозичення у "Hollies", і хоча на зворотному боці була присутня більш цікава дрібниця "That s All I Want" авторства Гіллана, міньйон не потрапив в чарти. Друга сорокап'ятка вийшла дещо привабливіші - на ній звучав шлягер "I Hear Trumpets Blow" з репертуару "Tokens", а бі-сайд йшла приємна композиція "True Love Is Funny That Way", написана Харві Шилдсом. Наступного разу музиканти випустили сингл з бітлівський кавером "Here, There & Everywhere", а "доважком" йшла пісня Роджера Гловера "Mighty Morris Ten", зроблена під явним впливом "Beach Boys".
Якої-небудь значної популярності "Episode Six" так і не вдалося досягти, тому в січні 1967-го група спробувала привнести в свій саунд модні психоделічні елементи. Втім, і ця затія не дала очікуваних результатів, хоча багато хто вважає "Love, Hate, Revenge" найвищим досягненням "E6".
Продовжуючи загравати з психоделікою, група випустила сингл з кавером Тіма Роуза "Morning Dew" (зворотна сторона містила гловеровскую "Sunshine Girl"). У жовтні 1967-го вийшов міньйон "I Can See Through You", що представив а-сайдовую композицію Роджера, зроблену в традиціях "Сержанта Пеппера". До того часу склад покинув Шилдс, а його місце зайняв Джон Керрісон. Оновлена конфігурація переметнулася з "Pye" на "MGM", де випустила сингл "Little One". Незважаючи на те, що платівка була видана під маркою "The Episode", комерційний успіх також обійшов її стороною. Надалі група повернулася до колишньої назви, змінила ударника на Міка Андервуда і записала ще пару міньйонів для "Decca Records". Якщо до літа 1969 року, незважаючи на всі невдачі, колектив відчайдушно боровся за виживання, то після відходу Гіллана і Гловера в "Deep Purple" "епізодична" кар'єра помчала під укіс.
Кадрові перестановки, що включали передачу мікрофона Шейлі і поява басиста Джона Густафсона і клавішника Пітера Робінсона, рівним рахунком нічого не дали, і через пару місяців проект лежав у руїнах. Грехем і Шейла організували нову групу "Sheila Carter Band", а Мік, Джон і Пітер продовжили спільну роботу в "Quatermass". Весь творчий доробок "Episode Six" згодом вмістилося на одному CD, виданому в 1991 році фірмою "Sequel Records".