Firehouse

Організували даний проект, виконуючий мелодійний комерційний хард-рок, колишні учасники "Maxx Warrior" вокаліст Карл Снере і басист Перрі Річардсон, які взяли собі на підмогу гітариста Білла Левертов і барабанщика Майкла Фостера. Якимось дивом квартету вдалося вскочити в потяг "волохатих команд" і встигнути осадити неабияку частку успіху перед навалою гранджу. Зробивши кілька демок під керівництвом Дани Струм і Марка Слотера, група дістала контракт від "Epic Records".

Але тут виявилось, що в Канаді вже існує банда "White Heat" (а спочатку наші герої називалися також), і вивіску довелося змінити на "Firehouse". Однойменний альбом, що вийшов в 1990 році, виявився настільки сильним, що у себе на батьківщині одержав платину, а в таких країнах як Канада, Японія і Сінгапур - золото.

На наступний рік команда заробляла собі концертну славу, гастролюючи по Америці в компанії "Warrant" і "Trixter" і розігріваючи "Status Quo" в Європі. Тим часом сингли "Firehouse" бомбардували чарти, а пісні гурту частенько крутилися в ефірі.

Другий диск, "Hold Your Fire", розкуповувався дуже навіть непогано (загальний тираж більше мільйона), але досягти успіху дебютної роботи не зміг. Слідом за світовим туром 1993 року в команді наступив творчий застій, і третій альбом вийшов тільки в 1995-му. Спродюсований Роном Невісоном, диск набагато поступався двом першим релізів. У результаті в рідних Штатах пластинка провалилася, тим паче що вже настала епоха гранжу. "Трійка" користувалася попитом лише в деяких країнах Південно-східної Азії. "Firehouse" спробували реабілітувати себе, випустивши акустичний альбом з відповідною назвою "Good Acoustics". Проте старання музикантів пропали дарма і контракт з "Epic" був загублений. Але "пожежні" все ж не втрачали надії і повернулися в 1998-м з новою роботою "Category 5".

Правда, диск вийшов тільки в Японії і південно-східної Азії, а в Америці його можна було купити тільки через Інтернет і під час концертів групи. Втім, ставка на азіатів була зроблена не дарма, адже, наприклад, в Країні Вранішнього Сонця "Category 5" зайняв четверте місце, а тамтешні гастролі "Firehouse" пройшли з аншлагами.

За мотивами одного з таких концертів, що відбувся в Осаці був записаний лайв "Bring Em Out". Диск вийшов спочатку в Японії, і лише майже через рік - у Штатах. Перед черговими сесіями в 2000 році команду покинув Річардсон, а його місце зайняв Брюс Вейбел, який раніше працював з Грегом Оллманом. Він пробув в колективі до жовтня 2002-го, попрацювавши на записі "O2" і прийнявши участь в північноамериканських гастролях, на яких "Firehouse" грали разом з "Warrant", "Ratt", "Dokken" і "LA Guns". Короткий час посаду басиста займав Баррі Спаркс, а в лютому 2003-го новим "фаерхаусніком" став Даріо Сейксас. Оновлена конфігурація записала альбом "Prime Time", вихід якого був затьмарений звісткою про смерть Брюса Вейбел.

Тим часом чехарда з басистами продовжилася і незабаром четирехструнку взяв Аллен Маккензі. Його дебют відбувся на європейських гастролях, що пройшли весною 2004-го в компанії з Денні Военом і "Deadline". Наступні кілька років команда активно їздила по всьому світу, а про запис чергового альбому розмова пішла тільки в 2007 році.