Helix
Уотсон і Арнольд до того часу пішли, а їх місця зайняли брати-близнюки Дьюнери, Брент і Брайан. Крім того, в пошуках більш важкого звуку колектив позбувся клавішника, а в складі з'явився другий гітарист, Пол Хакмен. Число концертів продовжувало зростати, а разом з тим зростала і кількість прихильників "Helix". У 1979 році команда вперше відвідала США, а після повернення додому хлопці приступили до роботи над дебютною платівкою.
"Breaking Loose" був випущений своїми силами, і тому розповсюджувався з працею. Але якщо в Канаді на альбом не звертали уваги, то за допомогою одного знайомого ді-джея з Техасу пісні "Helix" зазвучали в ефірі цього штату. Туди ж група і вирушила на чергові гастролі, а, повернувшись на батьківщину, зустрілася з підвищеним повагою з боку співвітчизників.
І хоча з контрактом до них і раніше, ніхто не поспішав, музиканти з'явилися на сторінках провідного канадського музізданія "Music Express", а їх другий "саморобний" альбом побив тираж попередника. У 1981-му бас-гітаристом став Майк Узелак, а барабанами заволодів Лео Найбудек, що поступився їх на наступний рік Грегу "Фріцу" Хінце. У 1983-му "Helix" уклали угоду з "Capitol Records" і завдяки цьому отримали можливість виступати разом з "Molly Hatchet", "Blackfoot" і "Motorhead". Проте в ході тих гастролей Узелак, який захопився наркотиками, повів себе неадекватно, і його довелося замінити Марком Ректором (трохи пізніше інструмент перейшов до Деріл Грею). Серйозний прорив група зробила в 1984 році, коли з'явився "Walking The Razor s Edge". Цей альбом, що супроводжувався хітом "Rock You", приніс команді перше золото.
"Helix" тепер добралися і до Європи, а їх партнерами по сцені були "Rush", "Whitesnake", "Quiet Riot" і "Mercyful Fate". Випустивши диск "Long Way To Heaven", група зрубала першу платину і перейшла в розряд хедлайнерів. Далі справи пішли гірше: альбом "Wild In The Streets" узяв всього лише золото, після його виходу попросився у відставку Брент, до того ж колектив втратив контракт з штатівських відділенням "Capitol".
"Helix" повернулися в 1990-му, видавши один з найбільш важких своїх опусів, "Back For Another Taste". На альбомі виділялися три треки: "The Storm", зроблений а-ля "Led Zeppelin", "Running Wild In The 21st Century" і "Heavy Metal Cowboys". Брента змінив американець Денні Балико, але в 1992-му команда позбулася іншого гітариста, Пола Хакмена, загиблого в автокатастрофі. Група не встигла почати роботу над новим альбомом, але у Воллмера вже був готовий матеріал для сольного проекту, і за порадою Білла Сейпа ці пісні вийшли під маркою "Helix". "It s A Business Doin Pleasure" зазнав фіаско, і проект увійшов у фазу напіврозпаду. Воллмер зайнявся викладанням вокалу, а концерти групи стали надзвичайно рідкісним явищем. Ворушіння в таборі "Helix" почалося в 1998-му, коли вийшов диск "Half-Alive", складений з живих номерів і раніше нереалізованих треків.
Незабаром вокаліст випустив свій перший сольник, а також зайнявся перевиданням бек-каталога своєї команди. На початку тисячоліття Брайан з повністю оновленим складом відновив гастрольну діяльність, а в 2004-му вийшли в світ відразу три компакт-диска: свіжий альбом "Rockin In My Outer Space" і дві збірки: "Never Trust Anyone Over 30" і "Rockin You for 30 Years ". Паралельно були випущені два DVD, а на наступний рік у рідні пенати повернувся старовина Брайан Дьюнер. Втім, в групі він довго не затримався і перебрався до "Saga". Флуктуації складу "Helix" продовжилися, але два наступних диска, "Get Up!" і "The Power of Rock And Roll" Воллмер випустив з одними і тими ж музикантами: Стівом Джорджакопоулосом (гітара), Джефом Фаунтін (бас) і Робом МакІчерном (ударні).