Jethro Tull
Платівка з тріском провалилася, однак музикантам вдалося роздобути прописку в столичному клубі "Marquee". З подачі менеджерів групи було вирішено ввести в обіг флейту, що моментально виділив "Jethro Tull" із загальної юрби блюз-бендів. Крім того, слухачів приваблювало сценічне поведінка Андерсона, який виконував свої партії, стоячи на одній нозі. Влітку 1968-го команда стала учасницею кількох фестивалів, а до осені вже обзавелася контрактом від "Island Records".
Якщо на самому початку лідерство в "Jethro Tull" ділили Абрахамс і Андерсон, то вже після першого альбому Ян взяв кермо влади в свої руки, а Міку довелося піти. Утворилася дірка намагалися закрити Тоні Айоммі ("Black Sabbath") і Дейві Про Ліст ("Nice"), проте кадрове питання вирішилося з появою Мартіна Барре (р. 17 листопада 1946). Дебют нового гітариста відбувся на альбомі "Stand Up", весь матеріал для якого (за винятком одного треку) написав Андерсон.
Диск "Benefit" став останньою роботою "Jethro Tull", що мала блюзовий відтінок, після чого колектив вирушив у бік арт-року. Ця ж платівка була відзначена появою у складі Джона Івен, який змінив барабани на клавіші. В кінці 1970 року після американського туру команду покинув Корнік, а його місце посів ще один колишній соратник Андерсона, Джеффрі Хаммонд-Хаммонд. Наступний рік ознаменувався виходом одного з найсильніших альбомів групи, "Aqualung", з дуже серйозними текстами Яна. Незважаючи на те, що диск зайняв високі чартової позиції, а турне на його підтримку пройшло надуспішної, Банкер розпрощався зі своїми колегами, і ударна установка відійшла до Беррімор Барлоу (р. 10 вересня 1949).
У 1972 році "Tull" остаточно підкорили американську публіку, вознісся на вершину "Billboard" з потужним амбітним твором "Thick as a Brick". Аналогічного успіху удостоїлися і дві наступних роботи, "A Passion Play" і "War Child", незважаючи на те, що критики в той час звинувачували групу в зайвій заумності. З другої половини 70-х популярність колективу кілька зменшилася, хоча музиканти продовжували випускати гідні роботи.
У січні 1976-го кадрова ідилія, що панувала декілька років, була порушена відходом Джеффрі, що вирішив зробити кар'єру художника. Його місце зайняв Джон Гласкок, а через рік до складу був введений клавішник Девід Палмер, що числився позаштатним співробітником групи ще з часів "Stand Up". Тим часом бурхливий розвиток панк-року відволікло слухачів від творчості "Jethro Tull", і витік шанувальників не змогли зупинити ні збірник кращих речей "Repeat", ні перший концертний альбом "Bursting Out". 17 листопада 1979 колектив поніс втрату в особі Гласкока, який помер в результаті ускладнень на серце. Його смерть привела до серії кадрових перестановок, і в результаті з "старичків" в команді залишилися тільки Андерсон і Барре.
На початку 80-х у таборі "Tull" намітився творча криза, подолати який вдалося тільки в 1987 році. Альбом "Crest of a Knave", зроблений у фірмовому хард-фолькового стилі, але при цьому звучав голосніше і жорсткіше інших робіт, зайняв 19-ю рядок у британських чартах і приніс групі премію "Греммі". У подібному ключі були зроблені два наступних студійника, "Rock Island" і "Catfish Rising", проте вони мали дещо менший успіх. У другій половині 90-х "Jethro Tull" знову змінили орієнтацію і на альбомах "Roots to Branches" і "J-Tull Dot Com" зазвучали азіатські мотиви. У 2002-му група випустила свій перший DVD, а на наступний рік подарувала слухачам збірку різдвяних пісень з відповідною назвою "Christmas Album".