Johnny Winter

Джон Доусон Уінтер Третій з'явився на світ в техаському місті Бьюмонт 23 лютого 1944. Незважаючи на те, що хлопчик народився косооким альбіносом, згодом це компенсувалося музичним талантом і світовим визнанням. У п'ять років Джонні почав грати на кларнеті, потім освоїв укулеле і, нарешті, переключився на гітару. Разом зі своїм молодшим братом Едгаром він непогано копіював "Everly Brothers", і юним Вінтером навіть вдалося виграти конкурс на місцевому телебаченні.

У 1959 році на Х'юстону лейблі "Dart Records" брати випустили пару синглів, досить популярних у Техасі. Після цього Джоні все частіше став відвідувати блюзові клуби, де виступали чорношкірі музиканти.

У 1962-му він зібрав свою першу команду "Johnny And The Jammers" і зайнявся випуском синглів. Трохи пізніше Уінтер спробував завоювати чиказьку сцену, однак щось там не склалося, і він повернувся в Техас. Пару років з різними супроводжуючими складами Джонні баражував з американського півдня, заробляючи собі концертну популярність.

Серйозний прорив був зроблений в 1968 році, коли вийшов диск уінтеровской групи "The Progressive Blues Experiment". З цього приводу журнал "Rolling Stone" опублікував статтю, в якому ім'я Джонні було згадано в одному ряду з його землячкою Дженіс Джоплін. Музикантом зацікавились солідні записуючі фірми, і незабаром у Уінтера в кишені лежав контракт від "Columbia Records". Випустивши пару вдалих сольників, Джонні організував проект "Johnny Winter And", до якого ввійшов ще один видатний гітарист, Рік Деррінджер. Концертний альбом цієї групи став найбільш комерційно вдалою записом Уінтера, однак у той час у Джонні виникли проблеми з наркотиками, і команда розпалася.

У 1973 році музикант повернувся у форму, що підтвердилося виходом пристойного сольника з відповідною назвою "Still Alive And Well". Наступні кілька років Уінтер провів на підрозділі "Blue Sky", де не тільки випускав власні платівки, а й здійснив давню мрію співпрацювати з блюзовим гігантом Мадді Уотерсом.

На початку 80-х в студійній роботі у Джоні утворилася тривала пауза, але в 1984-му він повернувся з новим контрактом від "Alligator Records" і новим альбомом "Guitar Slinger", який був номінований на "Grammy". Тяжів завжди до традиційного блюзу, Уінтер спробував зробити звучання диска "The Winter of 88" більш сучасним, але цей експеримент так і залишився експериментом. У тому ж 1988-м ім'я Джонні було занесено до "Blues Foundation Hall of Fame". Через три роки музикант повернувся до свого коріння з номінованої на "Grammy" роботою "Let Me In", на якій в якості гостей відзначилися Доктор Джон і Альберт Коллінз. У 1992-му вийшов блюзовий альбом з глузливим назвою "Hey Where s Your Brother?", А в 1993-му музикант взяв участь у записі ділановского триб'юту "Highway 61 Revisited".

Новоутворена згодом багаторічна пауза була перервана виходом концертний альбом "Live in NYC 97", до якого увійшли найбільш улюблені фанами треки. Початок нового тисячоліття ознаменувався виходом кількох збірок, а свіжий студійний матеріал від Уінтера з'явився тільки у 2004 році.