Klaus Schulze
З цією групою Шульце записав всього один альбом, після чого разом з Мануелем Готтшінгом і Хармут Енке заснував проект "Ash Ra Tempel". Вже після першої платівки "ART" Клаус усвідомив, що колективна творчість не для нього і пішов робити сольну кар'єру. Хоча в 1972 році музикант вже обзавівся синтезатором, його дебютна робота була виконана на електрооргані з додаванням неабияк перероблених оркестрових фрагментів.
У 1973-му Шульце провів перші сольні концерти, а також ненадовго возз'єднався з "Ash Ra Tempel" для запису "Join Inn". Починаючи з альбому "Blackdance" Клаус повністю перейшов на синтезатори і вже в 1975-м на новому терені домігся успіху з програмою "Timewind", визнаної багатьма критиками його найкращою роботою. У цей же час Шульце займався продюсуванням групи "Far East Family Band", з якої згодом виросла зірка нью-ейдж Китаро.
У 1976 році Клаус співпрацював зі Стома Ямаштой, Стівом Уінвудом і Майклом Шрив на альбомі "Go", випустив черговий сольник "Moondawn", а також записав саундтрек до порнофільми "Body Love". Взагалі 70-і роки виявилися для музиканта дуже плідними: випустивши більше десятка сольних платівок, він активно співпрацював і з іншими артистами, такими як Вальтер Вегмюллер і "The Cosmic Joker". Більш того, з 1979 року Шульце почав штампувати диски не тільки під своїм ім'ям, але й під псевдонімом Річард Ванфрід. Трохи раніше він обзавівся власною студією і заснував лейбл "IC". З початку 80-х, слідуючи віянням прогресу, Клаус перейшов з аналогового обладнання на цифрове, що відзначив у назві альбому "Dig It" (від слова "digital").
Приблизно з цього ж часу роботи Шульце мали вже менш експериментальний характер і стали більш доступними для масового слухача. Одним з найбільш привабливих альбомів нової епохи став "En = Trance" з "мрійливою" композицією "FM Delight". У першій половині 80-х лейбл "IC" був закритий, але практично відразу ж Клаус заснував іншу рекорд-фірму, "Inteam". Одними з перших робіт, випущених на новому місці, стали альбоми "Aphrica" і "Drive Inn", записані музикантом разом з Райнером Блоссом.
У 1986-му Шульце познайомився з технологією midi і почав експериментувати з семплами, а активне їх використання музикантом припало на початок 90-х. Проте багатьом не подобалися всі ці вставки зі щебечучих пташками і жіночими стогонами, тому диск "In Blue" зроблений без семплів був розцінений як повернення Клауса в "правильне" русло. У 1994-му Шульце вторгся на територію класичної музики, викинувши на ринок альбом з очевидним назвою "Goes Classic", оперу "Totentag" та про-вагнерівський концертний альбом "Das Wagner Desaster". У тому ж році Клаус в компанії з Пітом Намлуком почав випуск серії дисків "Dark Side Of The Moog", у назві яких обігравав відомі теми "Pink Floyd".
У другій половині 90-х музикант перейшов до виробництва танцювальної музики і почав експерименти з такими стилями як техно і транс. Крім цього він займався перевиданням старих робіт і випуском всіляких бокс-сетів. На жаль, у новому тисячолітті здоров'я Шульце сильно погіршився, проте це не завадило йому продовжувати працювати і радувати своїх шанувальників черговими опусами.