Lacrimosa

Восени 1990 року швейцарська андеграундна сцена була пошкоджена появою касети "Clamor", записаної гуртом "Lacrimosa". На плівці присутні дві пісні, ("Requiem" та "Seele in Not"), що містили меланхолійну музику з класичними елементами і емоційним вокалом. Невеликий тираж розійшовся вліт, і про новоявленої команді пішов поголос, як про цікавий і неординарний явище. Насправді групи як такої тоді ще не було, а був сольний проект вихідця з Німеччини Тіло Вольффа.

Назва "Lacrimosa", вибране ним, вийшло складанням двох латинських слів "lacrima" і "mosa" і в перекладі означало "ллються сльози".

Щоб мати творчу свободу, у 1991 році Тіло спеціально для випуску платівок своєї команди заснував лейбл "Hall Of Sermon" (згодом на ньому стали видаватися і інші колективи). Дебютний альбом, "Angst", являв собою досить похмуру роботу з повільною, в основному клавішною музикою і текстами про страхи, безпорадності, смерті, самотності і ілюзорності любові.

Подібна тематика превалювала і на трьох наступних полнометражка, "Einsamkeit", "Satura" і "Inferno". Що стосується інструментальної частини, то в подальшому вона потихеньку розвивалася, і клавіші поступово поступалися місцем гітарам. Одним з перших вагомих досягнень "Lacrimosa" став сингл "Alles Luge", розбомбили у 1993-му верхівку німецьких інді-чартів. У тому ж році вийшов диск "Satura", що став останнім релізом, зробленим Вольфф поодинці (звичайно ж, не без участі сессіонщіков). На початку 1994-го до Тіло приєдналася колишня вокалістка і клавішниця фінської групи "Two Witches" Анне Нурмі, і таким чином "Lacrimosa" перетворилася на дует.

На альбомах "Inferno" і "Stille" музика команди неабияк поважчала, і її можна було описати як готик-симфо-метал. Змінилися також і тексти, що стали більш оптимістичними. Випустивши в 1998-м подвійний концертний альбом "Live", група повернулася до студійної роботи і підготувала для своїх шанувальників лонгплей "Elodia".

Тут музиканти знову засунули гітари на задній план, а класичні елементи вийшли вперед. Популярність "Lacrimosa" в Європі була тоді вже досить висока, і це дозволило Вольфф залучити до запису платівки Лондонський Симфонічний Оркестр. Наступна робота вийшла більш різноплановою, і на "Fassade" були присутні як металевий звук, так і ніжні клавіші. Якщо центральною темою текстів "Elodia" являлася любов, то тут центровим моментом стала самотність окремого індивідуума в навколишньому суспільстві. У 2003-му вийшов альбом "Echos", що зберіг м'яке, оркестрове звучання попередника.

У схожій стилістиці "Lacrimosa" зробили і диск "Lichtgestalt", але тут вже знову проявили себе і рок-елементи. У 2006-му команда випустила DVD "Musikkurzfilme", який представляв собою повну колекцію кліпів, записаних за всю історію "Лакрімоза". На наступний рік у продажу з'явився концертний альбом "Lichtjahre", виданий як на CD, так і на DVD.