Le Orme
У 1967-му "Le Orme" уклали контракт з міланської фірмою "Car Juke Box", де дебютували з синглом "Fiori e Colori". Тоді ж відбулася перша заміна: місце пішов у армію Марино зайняв Джузеппе "Мічі" Де Россі. На наступний рік ансамбль вперше пізнав смак успіху з сорокап'яткою "Senti L estate Che Torna", і це дало музикантам записати дебютний альбом.
Диск "Ad Gloriam", що мав бітове звучання з легким психоделічним нальотом, до цих пір вважається кращою італійської роботою в цьому жанрі. До 1970 року склад "Le Orme" скоротився до тріо і виглядав так: Альдо Тальяпьетра (вокал, бас, гітара), Тоні Пальюца (клавішні) і Мічі Де Россі (ударні).
У цій конфігурації команда уклала довгостроковий контракт з фірмою "Philips" і зробила різкий поворот від біта до прогресивний. Альбом "Collage", виконаний у новому стилі, був зроблений під явним впливом "ELP", але в той же час мав тонкий присмак бароко і ренесансу. На наступній платівці "Le Orme" спробували полегшити саунд і зробити його більш мелодійним, проте далеко не всім шанувальникам групи цей крок припав до душі. У результаті ансамбль повернувся до чистого "клавішному" прогресивний, випустивши одну з найсильніших своїх робіт, "Felona e Sorona". Платівка зацікавила самого Пітера Хемм ("Van der Graaf Generator"), за допомогою якого згодом був випущений англомовний варіант цього диску.
До 1974 року "Le Orme" вже були досить сильною концертною командою, тому лайв "In Concerto", незважаючи на деякі огріхи продюсування, мав великий успіх. Студійник "Contrappunti" через своїх довгих інструментали, навпаки, виявився слабким, тому в пошуках нового звучання в колектив був запрошений гітарист Толо Мартон.
З Толо був записаний альбом "Smogmagica", кілька нагадував опуси "Pink Floyd", після чого гітара перейшла до Джермано Серафіну. З цього моменту для "Le Orme" настали не найкращі часи. Група заметушилася від класичних впливів до простого пісенному формату і назад, а в 1982 році розпалася. У 1986-му колишні колеги дали всього один спільний концерт, але остаточно зважилися реанімувати проект тільки чотирма роками пізніше. Однак не встигли "Le Orme" випустити новий альбом (досить-таки попсовий) як незабаром втратили ключової фігури - Тоні. У 1992 році його замінили відразу двома клавішниками, Мішелем Боном і Франческо Сарторі (у 1997-му він поступився місцем Андреа Бассато), але тільки в другій половині 90-х оновлений склад спромігся випустити свіжий альбом.
Втім, настільки довга затримка була виправдана, оскільки на "Il Fiume" і двох наступних роботах група повернулася до своєму фірмовому звучанню початку 70-х. З кінця 90-х команда відновила активну гастрольну діяльність, і її можна було побачити на таких прог-фестивалях як американські "Prog Fest" і "NearFest", канадський "Prog East", мексиканські "Mex Prog" і "Baja Prog Fest", аргентинський "Rarf Prog Fest".