Little Feat
13 квітня 1945), організував свій власний проект. У стартову конфігурацію також догодили його партнер по "MOI" басист Рой Естрада (р. 17 квітня 1943), клавішник Білл Пейн (нар. 12 березня 1949) і барабанщик Річі Хейвард. Досить скоро "Little Feat" здобув контракт з "Warner Bros" і на початку 1971-го випустили дебютний альбом. Незважаючи на наявність на диску штучки "Willin", що стала згодом класикою "LF", платівка продавалася огидно.
У 1972-му вищезгадана пісня (у підредагований версії) перекочувала на альбом "Sailin Shoes", де їй склали компанію такі цікаві номери як "Easy To Slip", "Trouble", "Tripe Face Boogie", "Cold Cold Cold". Робота отримала хороші відгуки в пресі, але продажу все одно залишалися на низькому рівні, в результаті чого команда мало не розвалилася.
Естрада спробував перекваліфіковуватися в програмісти, а замість нього лави "Little Feat" поповнили Пол Баррері (р. 3 липня 1948; гітара, вокал), Сем Клейтон (перкусія) і Кенні Градний (бас). Оновлений склад записав платівку "Dixie Chicken", зроблену під сильним впливом новоорлеанского фанку, а на наступний рік з'явився витриманий в подібному ж ключі альбом "Feats Don t Fail Me Now". Поступово група придбала культовий статус, але подальшому руху вперед заважало неадекватна поведінка підсів на наркоту Джорджа. Якщо на перших альбомах основним автором пісень був Лоуелл, то починаючи з "The Last Record Album" владу до рук почали зносити Пейн і Баррері, потягли команду в джазовому напрямку. У 1978-му вийшов подвійний концертний альбом "Waiting For Columbus", що відобразив групу в найкращій формі.
Однак Джорджа обтяжувало занурення в джаз, і він взявся записувати сольник. У 1979-му колектив приступив до створення чергового альбому, але посеред сесій Лоуелл заявив про свій відхід, а трохи згодом з ним трапився смертельний серцевий напад. Вже після його смерті "Little Feat" завершили роботу над "Down On The Farm" і випустили добірку ауттейков "Hoy-Hoy!", А незабаром все ж згорнули діяльність.
Повернення "Feats" на сцену відбулося в 1988-му, причому група отримала приплив свіжої крові в особі Крейга Фуллера (вокал, гітара) і Фреда Такете (гітара). Публіка до того моменту вже встигла знудьгувався за творчістю колективу тому, незважаючи на суперечливі відгуки критиків, альбом "Let It Roll" дістався до золотої позначки. Концерти теж пішли на ура, але тиражі наступних релізів стали знижуватися. Платівкою "Representing The Mambo" закінчилося довготривалу співпрацю з "Warner Bros", а слідом за виходом "Shake Me Up" Фуллера змінила Шон Мерфі. Вона раніше вже брала участь у записах "Little Feat" в якості бек-вокалістки, але на концертний альбом "Live From Neon Park" їй дістався головний мікрофон.
Багато старих шанувальники "LF" не сприйняли заміну, проте "маленьких подвижників" це факт, схоже, не бентежив, і вони продовжували виступати і записуватися. Студійні роботи з'являлися тепер не надто часто, але це компенсувалося випуском концертник і всіляких компіляцій. Наприклад, у 2002-му вийшов дводисковий акустичний сет "Live From The Ram s Head" і в тому ж році піддався перевидання легендарний "Waiting For Columbus". Двадцятиріччя свого відродження група відзначила альбомом "Join The Band", який хоч і не містив свіжого матеріалу, зате був записаний за участю таких зірок як Боб Сігер, Дейв Меттьюс, Еммілу Харріс, Кріс Робінсон і т.д.