Lovin Spoonful

На початку 1965 року в Америці правило балом "британське вторгнення". Виправити цю ситуацію спробували два рокера з Лонг Айленда Стів Бун (бас, вокал) і Джо Батлер (ударні, вокал), які об'єдналися з двома Фолкер з Грінвіч Вілледж Джоном Себастьяном (гітара, вокал, гармоніка) і Залом Яновскі (гітара). Останні двоє були членами "Mugwumps", де також грали майбутні учасники "Mamas and papas".

Четверо музикантів організували групу "Lovin spoonful", зуміла видати ряд гідних хітів і зайняти своє місце серед популярних колективів 60-х років. Продюсувати команду взявся Філ Спектор, який підписав її з студією "Kama Sutra".

Взявши кращі моменти від фольку, рок-н-ролу і додавши трохи кантрі, ансамбль подарував слухачам такі незабутні речі як "Do you believe in magic", "Daydream", "You didn t have to be so nice", "Nashville cats" і хіт спекотного липневого літа "Summer in the city". Остання композиція стала самим гідною відповіддю "британському вторгненню", посівши перше місце в Штатах і восьме - в Англії.

За чотири роки своєї діяльності "Lovin spoonful" випустили п'ять альбомів. Крім цього перу музикантів належали два саундтрека - до фільму Вуді Аллена "Whats up tigerlily" і до "You are a big boy now" Френсіса Копполи. За час своєї кар'єри група практично не знала відпочинку, постійно перебуваючи на гастролях. Особливою популярністю ансамбль користувався серед молоді, оскільки більшість концертів проходило в тінейджерскіх таборах. Але не все складалося гладко. У 1967-му з "Lovin spoonful" пішов Зал Яновскі, який вирішив зайнятися сольною творчістю. Звільнилося місце зайняв Джеррі Йестер, колишній учасник "Modern folk quartet" і продюсер "Association".

З ним ансамбль записав амбітний альбом "Everything playing". Платівка мала значно менший успіх, ніж її попередники, хоча деякі композиції ("Darlin be home soon", "Six O-clock", "She s still a mystery to me", "Boredom", "Money") були присутні в американських і європейських чартах.

Інтерес до колективу почав поступово згасати. Цьому сприяв і скандал з арештом Буна і Яновскі, яких каліфорнійські влади звинувачували у зберіганні марихуани. У червні 1968-го на сольну кар'єру потягнуло Джона Себастьяна, і він покинув ряди "Lovin spoonful". Лідерство на себе взяв Батлер, і під його керівництвом залишилася трійця все-таки змогла записати свій останній хіт-сингл "Never goin back", запросивши в якості сессіонщіка гітариста Реда Родса. А в 1969-му році група була розпущена, і її учасники розбрелися в різні боки. Найбільш вдалою склалася кар'єра Джона Себастьяна, який виступав на легендарному Вудстокському фестивалі.

Проте історія "Lovin spoonful" не була закінчена. У 1991 році Джо і Стів вирішили відродити свою групу. Вони зв'язалися з Джеррі, і той із задоволенням підтримав цю ідею. Прорепетирував пару місяців, музиканти прийшли у форму і вирушили у велике турне завойовувати нову аудиторію. З тих пір команда регулярно з'являлася на публіці, причому її склад трохи видозмінювався.