Marillion
Кількох аншлагів на даному майданчику виявилося достатньо, щоб роздобути контракт від "EMI". Перед записом першого синглу в складі відбулися дві заміни, і місця Джеллімана і Міннітта зайняли Марк Келлі і Піт Тревейвас. Міньйон "Market Square Heroes" вийшов у 1982-му, а на наступний рік був випущений дебютний полнометражнік, "Script For A Jester s Tear", що нагадував творчість "Genesis".
Робота викликала непідробний інтерес, і подальші гастролі помітно розширили фан-базу "Marillion". Другий альбом записувався з новим ударником, Яном Мослі. "Fugazi" вийшов трохи менш прогресивним, проте користувався таким же успіхом, як і його попередник.
У тому ж 1984-му вийшов концертний альбом "Real To Reel", а в 1985-м "Marillion" випустили найбільш комерційно вдалу платівку, "Misplaced Childhood". Альбом супроводжувався хіт-синглами "Kayleigh" і "Lavender", причому перший з них зайняв другий рядок у британських чартах. Наступний опус, "Clutching As Straws", виглядав вже не таким радісним і носив відбиток розгульно-гастрольного життя. Незабаром після цього Фіш посварився зі своїми колегами і, взявши участь наостанок у записі концертний альбом "The Thieving Magpie", пішов робити сольну кар'єру. Новим фронтменом "Marillion" став Стів Хогарт, що дебютував на "Season s End". Для цього альбому Стів разом з Джоном Хелмер взявся писати тексти, а наступного разу виступив ще і в ролі автора музики до деяких пісень.
"Holidays In Eden" дав знати про скочування групи в мейнстрім, проте в 1994-му колектив повернувся з концептуальною симфо-проговой роботою, "Brave". Незважаючи на те, що альбом викликав схвалення критиків, продажі його залишали бажати кращого. Схожа ситуація утворилася і з "Afraid Of Sunlight", останнім студійником "Marillion", випущеним на "EMI".
Деякий час члени групи займалися сайд-проектами, але вже в 1997-му на світ з'явився свіженький альбом, "This Strange Engine". Новий лейбл, "Castle Records", практично не виділив коштів на промоцію, тому на американську частина туру музиканти збирали пожертви від жадали їх побачити заокеанських фанів. Випустивши ще пару альбомів, стиль яких місцями нагадував "Beatles" і "Radiohead", команда усвідомила, що допомоги від випускаючої фірми не дочекаєшся, і тому вирішила повести справи самостійно. Перед записом диску "Anoraknophobia" учасники "Marillion" зробили безпрецедентний крок, попросивши своїх фанів зробити замовлення ще до початку сесій.
На заклик відгукнулося більш 12000 шанувальників, і після такого успіху група виконала подібний трюк з альбомом "Marbles", на якому відчувалося деякий вплив "U-2" і "Pink Floyd". Супутні сингли, "Don t Hurt Yourself" та "You re Gone" пробилися в британський Топ 20, і наступні півтора року "Marillion" успішно гастролювали. Чотирнадцятий студійник групи з'явився в продажі навесні 2007-го.