Muddy Waters

МакКінлі Морганфілд народився 4 квітня 1915 року в невеликому селі Роллінг Форк, що розташувалася на березі річки Міссісіпі. У три роки він втратив свою матір, і подальшим вихованням хлопчика займалася бабуся, з якою переїхав до Кларксдейлі. Від бабусі ж маленький МакКінлі отримав першу частину свого прізвиська ("Мадді") за те, що любив плескатися в брудній воді.

У сім років Морганфілд почав грати на гармошці і до 13 років так добре справлявся з цією справою, що став завсідником пікніків і місцевих вечірок. Десь у цей період МакКінлі перейменувався в Мадді Уотерса, і ця кличка прилипла до нього на все життя.

На становлення смаків Уотерса вплинули, насамперед, такі виконавці як Роберт Джонсон, Чарлі Петтон і Сон Хаус, і коли хлопець в 17 років обзавівся гітарою, він першим ділом перейняв у них техніку гри слайдом, згодом виробивши на цій основі свій власний стиль. Також Мадді дуже добре опанував співом, зробивши акцент на експресивній подачі матеріалу.

Кілька років музикант виступав на різних місцевих заходах, а в 1941 році на нього натрапив збирач фольклору Алан Ломакс, який зробив перші записи Уотерса (взагалі-то Ломакс шукав Джонсона, не знаючи, що той вже помер). У 1943-му Мадді перебрався до Чикаго де влаштувався працювати на завод. Незважаючи на важкі часи, він не кидав музику і в міру можливості виступав у барах і тому подібних місцях. Поступово його аудиторія збільшувалася, на Уотерса почали звертати увагу продюсери, і в 1946-м блюзмен зробив записи для "Columbia Records" (що залишилися, правда, невиданими). Більш вдалий альянс склався у Мадді з фірмою "Aristocrat" (майбутньої "Chess").

Вже другий сингл, "I Can t Be Satisfied / I Feel Like Going Home", випущений цим лейблом, чекав великий успіх, і саме з цієї платівки почалася історія сучасного чиказького блюзу. Багато хто називав Уотерса "Boss of Chicago", а в його команді встигли пограти багато відомих музикантів, такі як Віллі Діксон, Літтл Волтер, Джеймс Коттон, Джим Роджерс, Отіс Спенн та інші.

50-і роки були для Мадді найбільш плідними, і в цей час з'явилася безліч його хітів включаючи "Long Distance Call", "Louisiana Blues" і "Honey Bee". Артист багато гастролював по Америці, а в 1958 році здійснив візит до Англії, відкривши іншим Блюзменам шлях до Європи. У 1960-му Уотерс успішно виступив на "Newport Jazz Festival", завоювавши тим самим солідну аудиторію білих слухачів. Кінець 60-х і початок 70-х були ознаменовані поруч вдалих робіт, з яких особливо виділялися дві: "Electric Mud", аранжована в дусі Хендрікса і "Fathers And Sons", записана за участю молодих талановитих музикантів Пола Баттерфілд, Майка Блумфілда, Рода Пьяцца та інших.

У 1977 році закінчилося довготривалу співпрацю Уотерса з "Chess", і блюзмен перебрався під дах лейблу "Blue Sky Records", керованого Джонні Вінтером. Дебютний альбом, випущений цією фірмою, приніс Мадді другу премію "Grammy" (першу він отримав за диск "Woodstock Album"). Заслуги музиканта були відзначені в 1980 році занесенням його імені в "Blues Foundation s Hall of Fame" і у 1987-му - в "Rock n Roll Hall of Fame". На жаль, до другої дати Мадді Уотерс не дожив - він тихо помер 30 квітня 1983 року.