Neil Diamond
Перші кроки у шоу-бізнесі Даймонд зробив разом з Джеком Пакер, з яким організував проект "Neil & Jack". Дует випустив декілька синглів, але всі вони провалилися, і тандем розпався. Деякий час Ніл складав пісні для виконавців типу Пета Буна, але в 1963 році спробував випустити сольний сингл. Перший млинець вийшов боком, проте після знайомства Даймонда з сонграйтерско-продюсерським тандемом Баррі-Грінвіч та укладення контракту з "Bang Records" справи артиста пішли в гору.
Сингл "Solitary Man" приніс йому перше потрапляння у чарти, а наступний міньйон, "Cherry, Cherry", дістався аж до шостого рядка. Маючи успіх у сольній кар'єрі, Ніл також користувався великим попитом як автор пісень, і його речі розхапували "Monkees", Кліфф Річард, "Deep Purple" і багато інших. Проте з часом Даймонд набридло клепати простенькі поп-шлягери, і він захотів писати більш серйозні композиції. У представників "Bang Records" на цей рахунок було інша думка, і до кінця 60-х у артиста з лейблом стався великий конфлікт. Пішла низка судових розборок, що закінчилася тільки в 1977 році перемогою артиста.
Тим часом Ніл знайшов пролом в контракті і, скориставшись моментом, пішов під дах "MCA Records". Пісні його стали більш зрілими, але при цьому музикант утримував високі чартової позиції, видаючи такі класні номери як "Cracklin Rosie", "Sweet Caroline", "Holly Holy", "Song Sung Blue". У 1972-му Даймонд відіграв серію аншлагових концертів в лос-анджелеському "Greek Theatre", на основі яких вийшов двійник "Hot August Night", який закріпив високий статус артиста і як живого виконавця. На наступний рік Ніл перебрався на "Columbia Records", де дебютував у звуковій доріжці до фільму "Jonathan Livingston Seagull". Сама картина провалилась, проте альбом-саундтрек мав великий успіх і зайняв у чартах другий рядок. Ця і всі наступні роботи Даймонда кінця 70-х і початку 80-х мали платиновий статус (причому часто з приставкою мульти). Артист був на піку своєї кар'єри, коли йому вдалося переукласти угоду з "Columbia" і вибити з лейблу 30 мільйонів доларів за майбутні десять альбомів.
Незважаючи на такий солідний бюджет повнометражки "On The Way To The Sky" і "Heartlight" відзначили зниження продажів, в результаті чого фірма вважала за потрібне втрутитися у виробництво матеріалу. Перший раз музикантові вдалося все-таки наполягти на своєму і звільнитися півмільйонним штрафом, однак, коли диск "Primitive" узяв всього лише золото, "Columbia" зарубала інтроспективної роботу Нілу з планованим назвою "The Story Of My Life". Довелося Даймонд піти на поступки і під тиском лейблу переписати майже всі композиції за участю Моріса Уайта ("Earth, Wind And Fire") і Стіві Уандера. Втім, даний крок приніс лише підвищення чартової позицій, але на продажах втручання "колумбійців" не відбилося.
Повернутися до вершин Даймонд вдалося на початку 90-х, коли його різдвяний альбом увірвався в гарячу десятку і завоював платиновий статус. Надалі тиражі дисків Нілу знову знизилися, але музикант компенсував це активними гастролями, завжди проходили з великим успіхом. У 1995 році Даймонд відвідав Нешвілл, де з місцевими зірками записав кантрі-платівку "Tennessee Moon". Назва його наступної роботи, "The Movie Album", говорило саме за себе, адже тут були зібрані відомі пісні з кінофільмів. Нове тисячоліття артист почав з альбому "Three Chord Opera", весь матеріал для якого він написав сам (а такого не траплялося з часів "Serenade").
Слідом "Columbia" випустила ретроспективний збірник "The Essential Neil Diamond", а в 2003-му на світ з'явився 5-дисковий концертний бокс-сет "Stages: Performances 1970-2002". Далі кар'єра музиканта, скооперувавшись тепер з продюсером Ріком Рубіном, знову пішла на підйом, і якщо диск "12 Songs" зайняв 4-у сходинку, то наступний альбом, "Home Before Dark", вперше приніс музикантові потрапляння на саму верхівку чартів по обидва боки Атлантики.