NoFX
На роль басиста барабанщик привів свого знайомого Майка Беркетта на прізвисько "товстий Майк", а на місце біля мікрофона претендував хлопець, якого звали Стів. Втім, цей тип примудрився прогуляти декілька перших репетицій, а після того зник і Діллон. Сидіння ударника зайняв приятель Майка Ерік Сундін, а співати намагалися Мелвін та Беркетт. Проте перший з них не міг одночасно грати на гітарі і кричати у мікрофон, і тому вокальні обов'язки відійшли до товстуну Майку. Тріо, наречене "NoFX", почало виступати по маленьких клубах в околицях Лос-Анджелеса, а незабаром записало і першу демку. Поширювали його своєрідно, розмістивши оголошення про те, що хто надішле свою касету, той отримає її назад із записом.
Через деякий час стали приходити відгуки з проханням виступити там-то і там-то, і в 1985 році група вирушила у своє перше турне. По закінченні гастролей Ерік Сундін поїхав у свою рідну Санта-Барбару, а місце за ударними зайняв Скотт Селлерс. З ним банда зробила ще одне турне і випустила пару семідюймовок, "No FX" і "So What If We re on Mystic?", А потім вакансія ударника знову опинилася вільною.
На пару тижнів цю посаду зайняв Скотт Елдал, після чого в рідну команду повернувся Сундін. Тим часом група продовжувала підшукувати собі "чистого" вокаліста, і, нарешті, мрії вдалося втілити в життя за допомогою Дейва Аллена. Проте цьому хлопцеві не пощастило, і через кілька місяців він загинув в автомобільній катастрофі. Довелося знову співати товстому Майку, але зате складу "NoFX" поповнився другим гітаристом Дейвом Казілласом. Дейв брав участь в парі турів по Штатах, а також у перших європейських гастролях. У час його перебування в групі були записані платівки "Liberal Animation" і "PMRC". Втім, більше гри на гітарі Казіллас любив прикладатися до пляшки, що послужило причиною його відставки. У 1989-му Дейва змінив Стів Кідвіллер, що дебютував на диску "S & M Airlines", але і він не став довго затримуватися в "NoFX". Через два роки Панківська життя Стіву порядком набридла, і гітарист оголосив про свій відхід.
На цей раз четвертим членом колективу Аарон Абейта на прізвисько Ель Хефе, який крім шестістрункі ще грав і на трубі. На початку 90-х, коли народ слухав "мейнстрим" типу "Bad Religion" і "Offspring", "NoFX" випустили анти-комерційну платівку "White Trash, Two Heebs and a Bean". Лише одна штучка, "Please Play This Song on the Radio", мала мелодійний мотивчик, та й та закінчувалася потоком лайки.
Наступний альбом, "Punk in Drublic", став найуспішнішим у дискографії групи і завоював золото. У 1996-му "NoFX" віддали данину моді, випустивши прігранжованную платівку "Heavy Petting Zoo", але вже на наступний рік повернулися до своїх панківським коріння з "So Long & Thanks for All the Shoes". Панк-рок звучав і на релізах "Pump Up the Valuum" і "Bottles to the Ground", після чого група дозволила собі поекспериментувати, випустивши EP "The Decline", що складався з одного 18-хвилинного треку. До речі, "Pump Up ..." став останнім альбомом "NoFX", які вийшли на "Epitaph Records", і надалі роботи каліфорнійських панків виходили на лейблі Майка "Fat Wreck Chords". Грунтовно покопавшись у старих плівках, в 2002-му команда випустила збірку "45 or 46 Songs That Weren t Good Enough To Go On Our Other Records", куди увійшла лише одна нова пісня.
У тому ж році разом з "Rancid" група записала спліт "BYO Split Series Vol. III", а нова студійна робота, "The War On Errorism", побачила світ лише у 2003-му. Альбом мав яскраво виражений політичний характер, а протягом цього товстий Майк організував акцію "Rock Against Bush". Чергова полнометражка вийшла у 2006-му, а ще через рік на світ з'явився другий офіційний концертник "NoFX", "They ve Actually Gotten Worse Live".