Opeth

Група "Opeth" виділилася з натовпу скандинавських дез-металлеров тим, що привнесла в традиційно брутальний стиль елементи прога, джазу, блюзу і фолку. Проект заснував в 1990 році уродженець славного міста Стокгольма Девід Айсберг. Імена його перших партнерів історія не зберегла, а втім, це і неважливо, оскільки всі вони розбіглися, як тільки вокаліст запросив у свою команду Мікаеля Акерфельдта.

Трохи пізніше до "Opeth" приєдналися колеги гітариста на його попередньої групи ("Eruption") барабанщик Андерс Нордін і басист Нік Дорінг, а п'ятим учасником став Андреас Дімео. Ця конфігурація протрималася недовго, і вже після першого концерту народ знову почав розбігатися.

У 1992-му пішов і сам творець банди Девід Айсберг, а біля керма залишився Акерфельдт, забрав мікрофон у своє розпорядження. Прорепетирував з рік, команда випустила демо, за допомогою якого їй вдалося влаштуватися на "Candlelight Records". До того моменту в склад крім Мікаеля і Андерса входили гітарист Петер Ліндгрен і басист Йохан Дефарфалла.

У 1995-му "Opeth" дебютували з альбомом "Orchid", а на наступний рік з'явився ще один лонгплей, "Morningrise". І там, і там музикантам допомагав ставити звук відомий Ден Свано, який виступив у другому випадку і в ролі продюсера. Диск "Morningrise" складався всього з п'яти композицій тривалістю від десяти до двадцяти хвилин. Після першого Євротуру, який команда провела в компанії "Cradle Of Filth", колектив покинули Дефарфалла і Нордін. Тепер барабани відійшли до Мартіна Лопез з "Amon Amarth", а бас дістався його приятеля і тезці Мендез. У 1998-му вийшов альбом "My Arms, Your Hearse", продюсуванням якого займався Фредрік Нордстрем. Тривалість композицій на ньому подсократілась до шести-восьми хвилин, а за рахунок захоплення Лопеза джазом робота набула відповідний відтінок.

Наступний лонгплей музиканти випустили вже під дахом "Peaceville Records". Незважаючи на те, що "Still Life" знову продюсував Нордстрем, звучання альбому з контрастуючими детовимі та акустичними фрагментами було ближче до "Morningrise".

Змінивши місце прописки на "Music for Nations", колектив увійшов до найбільш успішну фазу. Диск "Blackwater Park", записаний за участю фронтмена "Porcupine Tree" Стівена Уїлсона, приніс групі купу хвалебних відгуків і визнання заокеанської публіки. Влітку 2002-го все з тим же Вілсоном відбулися чергові сесії, під час яких музиканти напрацювали матеріалу аж на пару альбомів. Незважаючи на одночасність створення, "Deliverance" і "Damnation" сильно відрізнялися один від одного, і якщо перший був орієнтований на дез-метал, то на другому більше звучав прог зразка 70-х. Обидві роботи користувалися непоганим попитом, і для закріплення успіху колектив випустив DVD "Lamentations (Live at Shepherd s Bush Empire 2003)".

Перед записом восьмого альбому команда уклала нову угоду з "Roadrunner", а в її складі з'явився клавішник Пер Віберг. Наступні кадрові перестановки торкнулися Лопеза, що передав барабани Мартіну Аксенротом і Ліндгрена, який поступився місцем Фредріку Акессону. Восени 2007-го вийшов концертний альбом "The Roundhouse Tapes", записаний в самий розпал туру "Ghost Reveries".