Paul Revere & The Raiders
9 березня 1942), чия манера співу вдало підходила до виконуваного матеріалу. Вдосталь награвшись на танцмайданчиках Айдахо і заробивши в своїй окрузі досить високий статус, ансамбль взявся за більш серйозні речі і записав демопленку. Пісні були надіслані на лейбл "Gardena Records", з яким і був укладений перший контракт.
Перед здійсненням операції команда змінила назву на "Paul Revere & The Raiders" і дебютувала під цим ім'ям з синглом "Beatnick Sticks". Пісня не викликала у публіки великого інтересу і така ж доля спіткала другий міньйон, "Paul Revere s Ride". Лише з третьої спроби Полу і компанії вдалося зробити хороший ривок - їх інструменталки "Like Long Hair" зайняла 38-е місце у національному чарті.
Подальшому просуванню команди до слави завадила накинувся на Реве призовна комісія. Пол відправився на альтернативну службу, а "Raiders", що залишилися без свого лідера, незабаром розпалися. Наприкінці 1962 року позбавився від повинності Реве знайшов Ліндсей і разом з ним реанімував проект. Склад "Paul Revere & The Raiders" того часу сильно флуктуіровать і крім Пола і Марка на своєму місці залишався лише барабанщик Майк Сміт. Група продовжувала безуспішно записуватися, і тільки в 1965 році завдяки пісні "Louie, Louie" їй вдалося укласти контракт з "Columbia Records". "Колумбійці", вперше ризикнули взяти під своє крило рок-групу, не прогадали, і незабаром їх підопічні пробили гарячу двадцятку з композицією "Just Like Me".
За цією піснею пішов ряд інших шлягерів: "Kicks" (№ 4), "Him or Me - What s It Gonna Be?" (№ 7), "Good Thing" (№ 5), "Hungry" (№ 5), "Great Airplane Strike" (№ 20). У той час "Paul Revere & The Raiders" намагалися копіювати "британське вторгнення", але при цьому в їх саунд був підмішана і американський ритм-енд-блюз. Що стосується іміджу, то Реве співтовариші виглядали вельми незвично, тому що на концертах з'являлися в солдатських костюмах періоду громадянської війни.
У другій половині 60-х музичний клімат помітно змінився, і популярність команди кілька зменшилася, однак і в цей період "Raiders" продовжували (хоча з меншим успіхом) продовжували штампувати хіти. У 1967-му склад покинули відразу троє учасників - Дрейк Левін (гітара), Майк Сміт (ударні) і Філ Вовк (бас). Реве та Ліндсей набрали собі нових компаньйонів, але між самими лідерами почалися серйозні тертя. Марк хотів рухатися у бік хард-року, а Пол дотримувався бабблгамно-попсового напрямку. У 1971 році багатьом здавалося, що кар'єра групи безнадійно пішла на спад, однак "Raiders" несподівано для всіх видали свій перший (правда він же останній) чарттоппер "Indian Reservation". На жаль це був усього лише хіт-сингл, а нові часи вимагали виробництва повнометражних альбомів, до чого Пол так і не встиг звикнути.
У 1975 році творчий тандем Реве-Ліндсей розпався, і кожен з музикантів пішов своїм шляхом. Пол зберіг права на ім'я "Paul Revere & The Raiders", проте його команда, перейшовши в категорію "oldies", скотилася до виступів на самих маленьких майданчиках, а її репертуар базувався в основному на матеріалі великої давності. Незважаючи на настільки сумний кінець колись знаменитої групи, багато виконавців (особливо з панківських кіл), вказували вплив "Raiders" на становлення їхніх смаків і робили кавери на такі речі як "I m Not Your Stepping Stone", "Just Like Me", " Hungry "і т.п.