Pavlov s Dog

З тих, хто чув творіння "Pavlov s Dog", мало хто залишається байдужим до їх творчості: деякі починають плюватися, а деякі приходять в невимовний захват. Відмінною особливістю цього колективу з Сент-Луїса завжди був високий вокал фронтмена Девіда Серкемпа, через що критики часто проводили паралелі між ним і Гедда Лі. Група утворилася в 1972 році на руїнах кавер-бенду "High On A Small Hill", де раніше грали Серкемп і бас-гітарист Рік Стоктон.

Рештою учасниками проекту стали Девід Гамільтон (клавішні), Дуг Рейбон (меллотрон, флейта), Майк Сафрон (ударні, перкусія), Зігфрід Карвер (струнні) і Стів Скорфіна (гітара). Комбінація всіх вищезазначених інструментів давала звук аналогічний опусам "King Crimson" з Девідом Кросом, ось тільки музика "Pavlov s Dog" була більш прямолінійною і не такий загорнутої як у британців.

На початку 70-х "Павловцем" активно нарізали кола по клубам Середнього Заходу, і їх популярність поступово зростала. Також група провела пробні сесії, частина треків з яких згодом увійшла до дебютного альбому.

У 1974 році команду примітили діячі з "ABC-Dunhill Records", яким її творчість настільки сподобалося, що вони відвалили на запис першої платівки 650 тисяч баксів. Незважаючи на такий пристойний бюджет, як-то так вийшло, що після закінчення сесій музиканти уклали ще один контракт, з "Columbia Records", і альбом вийшов майже одночасно відразу на двох лейблах. За стилем "Pampered Menial" представляв собою помісь симфо-прогресиву з хард-роком і містив такі цікаві треки як "Preludin", "Julia" і "Late November". У цілому матеріал був дуже гарний, але з-за специфічного вокалу робота викликала суперечливі відгуки і тому мала не надто великий успіх.

Майже відразу ж після релізу "Pavlov s Dog" знову відправилися в студію, вже без Гамільтона, але з Томом Ніксоном на акустичній гітарі. Крім того, у сесіях було задіяно велику кількість гостьових музикантів, серед яких значився і знаменитий барабанщик Біл Бруфорд. "At The Sound Of The Bell" вийшов більш проговим, а тому менш комерційно успішним і в плані продажів помітно програвав своєму попереднику.

Після туру на підтримку платівки пішов Карвер, а незабаром після цього "Columbia", незадоволена маленької виручкою, виставила "Собаку Павлова" за двері. Команда швидко увійшла в ступор і в 1978 році офіційно розпалася. Втім, музиканти встигли записати матеріал для третього альбому, і згодом він виходив у вигляді бутлегів (при цьому на обкладинках часто стояло ім'я "The St. Louis Hounds" а не "Pavlov s Dog"). Ті записи легалізовані тільки в 1994 році, коли німецький лейбл "TRC" випустив їх під назвою "Third". За кілька років до цього Серкемп і Рейбон реанімували проект і зробили на диво непоганий альбом "Lost In America", подібний за звучанням з їх ранніми роботами.

На жаль, далі справа не рушила, і в середині 90-х спробу повернутися до "собачому" імені зробив Сафрон, що зібрав групу "Pavlov s Dog 2000". Справжній же реюніон оригінального складу (за мінусом Карвера) стався в 2004-му, коли група вперше за довгі роки порадувала фанів концертом. У наступні роки "Pavlov s Dog" відновили гастрольну діяльність, але зі старожилів у команді залишилися тільки Серкемп і Сафрон.