Phil Collins

Філіп Девід Чарльз Коллінз народився в Лондоні 30 січня 1951 року. У п'ять років йому подарували іграшкову ударну установку, і таким чином була створена перша передумова до того, щоб хлопець став барабанщиком. Філ і сам це розумів, і з задоволенням настуківал ритм під супровід теле-і радіопрограм. Будучи підлітком, Коллінз захопився ще й акторською майстерністю, проте тяга до музики перемогла, і в 1969 році він отримав свій перший контракт як барабанщик групи "Flaming Youth".

Випущений цією командою альбом мав середній успіх, а після року гастролей і розбратів колектив розпався. Якраз в цей час "Genesis" шукали барабанщика, і Коллінз з легкістю обставив всіх кандидатів на це місце.

Протягом п'яти років Філ займався в основному ударною установкою і іноді виступав в ролі бек-вокаліста. Серйозні зміни в його кар'єрі настали після відходу Гейбріела. Спроби знайти заміну Пітеру не увінчалися успіхом, і Коллінз звалив вокальні обов'язки на себе. Паралельно Філ почав співпрацювати як драммера і з джаз-бандою "Brand X", проте згодом робота в "Genesis" вийшла для нього на перше місце.

Якщо перші альбоми з Коллінзом в ролі вокаліста носили помітний прогресивний відтінок, то в подальшому група скотилася в мейнстрім, що, втім, дало їй хороші позиції в чартах. У 1981 році Філ почав сольну кар'єру, а поштовхом до цього, як не дивно, стало розлучення з першою дружиною, Андреа Бертореллі. Переповнювали емоції музиканта лягли в основу його двох перших платівок, "Face Value" і "Hello, I Must Be Going". Незважаючи на досить похмуру тематику, обидва альбоми мали дуже добрий успіх, а "Face Value" за накладом обставив всі роботи "Genesis". У 1982-му Коллінз взявся продюсувати сольник "Something s Going On" колишньої учасниці "Abba" Фріди. Заодно він виконав всі партії ударних та заспівав з нею дуетом в пісні "Here We ll Stay". Через пару років подібну работенку йому прийшло виконувати і для Філіпа Бейлі ("Earth, Wind & Fire") коли писався альбом "Chinese Wall".

Що стосується сольної творчості Філа, то наступну платівку артист випустив в 1985 році. "No Jacket Required" ознаменував остаточний перехід Коллінза в поп-мейнстрім і став найбільш комерційно успішним в його дискографії. Альбом містив такі хіти як "Sussudio", "One More Night", "Take Me Home" і приніс артисту "Grammy" в номінації "Album of the Year".

Наступний студійник, "... But Seriously", незважаючи на свою гостросоціальну спрямованість (а може і завдяки їй) також вийшов вдалим, але потім музикант звернув з второваною доріжки. У 1993 році вийшов експериментально-особистісний альбом "Both Sides", який хоч і містив парочку невеликих хітів ("Both Sides of the Story" і "Everyday"), але з продажу набагато поступався своїм попередникам. У 1996-му Коллінз спробував повернутися до поп-саунду, але публіку, мабуть, стомився його витребеньки на цьому терені, і тираж знову виявився відносно низьким.

У тому ж році Філ офіційно розпрощався з "Genesis" і, згадавши про свої ранні джазові пристрасті, зібрав "Phil Collins Big Band", з яким вирушив у світове турне. Згодом на основі цих гастролей був випущений концертний альбом "A Hot Night In Paris". Диск 2002 року "Testify" став, по всій вірогідності, останньою роботою Коллінза. У Філа почалися проблеми зі слухом, і музикант оголосив, що тур на підтримку альбому стане заключним у його сольній кар'єрі.