Pink Fairies

Одним із представників руху хіпі в Англії кінця 60-х років була група "Deviants", в яку входили Мік Фаррен (вокал), Рассел Хантер (ударні), Дункан Сандерсон (бас) і канадець Пол Рудольф (гітара). Під час американських гастролей Фаррен несподівано покинув команду і повернувся до Лондона, а що залишилася трійці довелося догравати чисто інструментальні концерти.

Саме в цей час в британській столиці виник "Pink Fairies Drinking Club", організований менеджером "Deviants". Цей клуб користувався популярністю в андеграунді, і його частенько відвідували музиканти таких груп як "T. Rex" і "Pretty things". У якийсь момент виникла ідея організувати банду з подібною назвою ("Pink Fairies"), і задумка була реалізована після випуску сольника Фарра.

У роботі над альбомом Міку допомагали Стів Тук і Джон "твінк" Елдер, які й увійшли до першого складу команди. Трійця ледве почала роботу, як з Америки повернулися "Девіант". Вони скооперувалися з Елдером, а Тука і Фаррен виставили за двері, пославшись на те, що ті надто вже зловживають галюциногенами.

Перший справжній концерт "Pink Fairies" відбувся навесні 1970-го в лондонському "Roundhouse". У групі тоді було два ударники, але музикантів цей факт, схоже, анітрохи не бентежив. Вони продовжували виступати і незабаром здобув достатню кількість шанувальників, більшість яких становили хіпі-наркомани. Першим релізом ансамблю став сингл "The snake / Do it", а за ним пішов полноформатнік "Never never land". Альбом являв собою збори як повільних, так і енергійних композицій зроблених в психоделічному-хард-роковому ключі. У той час "Pink fairies" виступали на безлічі фестивалів, а також відіграли велику серію концертів разом з колегами з "Hawkwind" під прапором "Pinkwind".

У середині 1972-го пішов твінк, шукав собі щастя в інших різноманітних проектах. Решта ніби не помітили втрати і з легкістю продовжували давати аншлагові шоу. Як би між справою група підготувала до виходу другий альбом. "What a bunch of sweeties" був близький по духу до робіт "Free" і містив ритм-енд-блюзову версію бітлівської "I saw her standing there".

В якості гостя на сесіях фігурував Тревор Бертон, який виконав деякі гітарні та басові партії. Після виходу платівки "Pink fairies" переживали творчий підйом, але тут усе залежить зіпсував Рудольф, який заявив про свій відхід. Пішли прощальні гастролі і заміна Пола Міком Уейном. Потім на допомогу запросили другого гітариста, Ларі Уолліса з "Shagrat", а Вейн через деякий час зник. Проте майстерність і натхнення Уолліса допомогло групі записати третій, хард-роковий, альбом "Kings of Oblivion". І все ж у колективі настав період розброду і хитань, пов'язаний з непомірним вживанням алкоголю.

Команда розпадалася і збиралася знову, для того щоб відіграти черговий "прощальний тур". Ця бодяга тривала до середини 70-х років, поки вивіска "Pink fairies" не зникла з горизонту. Лише в 1987-му з ініціативи Уолліса сталася чергова реанімація групи. У нову версію "Pink fairies" крім Ларі, твінка, Рассела і Дункана потрапив також гітарист Енді Колхаун. Ця конфігурація "рожевих фей" записала один альбом і ... канула в небуття.