Pogues

Ірландський панк Шейн Макговен (р. 25 грудня 1957) на початку 80-х виступав у складі лондонської групи "Nipple erectors" (пізніше "Nips"). Одного разу він познайомився зі Спайдер Стейсі (Пітер Річард Стейсі, р. 14 грудня 1958), що грав на флейті в підземному переході. Хлопці спробували працювати разом, а після того як до них приєднався Джим Фенло (теж з "Nips"), новостворену команду назвали "Pogue mahony" (галльський аналог "kiss my ass").

Колектив виконував ірландські народні мотиви в пабах і просто на вулицях. Тим часом склад групи продовжував збільшуватися, і в команді з'явилися Джем Файнер (Джеремі Макс Файнер, р. 25 липня 1955; банджо, гітара), Ендрю Девід Ренк (ударні) і Кейт Про Райордан (бас).

Дійшовши до рівня секстету, група крім народних пісень початку включати у репертуар твори Макговена. "Pogues" (таку тепер стала назва) досить швидко заробили собі славу дикої, вічно п'яною, але цікавою банди. На початку 1984-го музиканти випустили сингл "Dark streets of London", а влітку того ж року відправилися в турне на розігріві у "Clash". Трохи згодом "Pogues" підписалися на "Stiff records", де дебютували з альбомом "Red roses for me".

Незважаючи на те (а може і завдяки тому), що тексти були сильно політизовані, платівка мала хороший успіх. Після приходу гітариста Філіпа Чеврона "Pogues" записали другий альбом. Сесіями "Rum, sodomy and the lash" командував Елвіс Костелло. Новий диск виявився популярний не тільки в Англії, але і в Штатах, де пісні групи частенько крутилися студентськими радіостанціями. Наступного лонгплея слухачам довелося чекати більше двох років, а що утворилася "пауза" була заповнена міньйон "Poguetry in motion" і саундтреком до фільму "Straight to hell".

У 1988-му Кейт вийшла заміж за Костелло і розлучилася з колективом. На басу її змінив Дерріл Хант, а, крім того, у складі з'явився банджоіст Террі Вудс. У тому ж році "Pogues" знайшли контракт з "Island records" і дебютували на новому місці з "If I should fall from grace with God". Цей альбом, продюсувала Стівом Ліллівайтом, став для гурту найбільш комерційно вдалим, а композиція "Fairytale of New York" дісталася до другого місця в національному хіт-параді.

Хоча команда була на підйомі, безпробудне пияцтво Макговена і його захоплення наркотиками надавали руйнівну дію на колектив. Через згубних пристрастей Шейна "Pogues" пропустили престижні концерти з Бобом Діланом, а на заході "Saturday night live" фронтмен зійшов на сцену ледве живий. Правда Макговен встиг досхочу повеселитися на "Yeah Yeah Yeah Yeah Yeah" і "Peace and Love", але вже до виходу "Hell s Ditch" основні вокальні обов'язки перейшли до Спайдеру Стейсі і Джем Файнер. Незважаючи на позитивні відгуки про альбом, "Hell s Ditch" в комерційному плані виявився провальним. Виною тому було все те ж нездорова поведінка Шейна, через який було зірвано турне на підтримку платівки.

Зрештою, в 1991 році Макговена виставили за двері, а на концертах деякий час його заміняв Джо Страммер з "Clash". У 1993-му вийшов альбом "Waiting for Herb", на якому всі вокальні партії виконував Стейсі. Однак ні цей реліз, ні наступний "Pogue Mahone", не змогли повернути групі колишню популярність, і в 1996-му команда розпалася. Лише через 14 років шанувальники "Pogues" змогли насолодитися концертами своїх улюбленців на чолі з Шейном.