Reo Speedwagon

Група "REO Speedwagon" була заснована в далекому 1968 році двома студентами Іллінойського Університету, Нілом Дауті (клавішні) і Аланом Гратцером (ударні). Після закінчення вузу хлопці познайомилися з невідомим тоді ще менеджером Ірвіном Азоффом (згодом прославилися своєю роботою з "Eagles" та "Steely Dan"), який організував перші гастролі команди по Середньому Заходу. На початку 70-х до Алана і Нілу приєдналися гітарист Гері Річрат, басист Грегг Філбін і співак Террі Латтрелл.

Особливо цінним придбанням був Річрат, з появою якого банда замість каверів взялася за власний матеріал. У 1971 році цей склад випустив на "Epic Records" свій дебютний альбом. Перший вініловий млинець вийшов грудкою, і засмучений Латтрелл поспішив звалити в тінь.

Його змінив фолкових співак і гітарист Кевін Кронін, практично не мав досвіду роботи з гучним рок-н-ролом. Друга платівка виявилася ненабагато краще першої та жадали швидкої слави "вагонників" вказали Кевіну на двері. Наступним фронтменом "REO Speedwagon" став Майк Мерфі, який дебютував на альбомі "Ridin The Storm Out".

Цей диск став першим релізом групи, що потрапили в біллбордовскіх чарти (171-е місце), але "RS" продовжували тупцювати на місці. Мерфі взяв участь у записі ще двох альбомів, проте так і не зміг вивести команду на якісно новий рівень. Вирішивши знову змінити вокаліста, команда чомусь повернула до своїх лав Кроніна, і як виявилося не даремно. Саме в цей період "REO Speedwagon" знайшли свою нішу, переорієнтувавшись з прямолінійного харда на мелодійні рокешнікі і пауер-балади, так подобалися дівчатам. В результаті альбом 1976 вже користувалася підвищеним попитом, а наступні дві платівки отримали платиновий статус. Успіху так само сприяв той факт, що починаючи з концертний альбом "You Get What You Play For" музиканти самі стали займатися продюсуванням своїх робіт.

У 1978-м у складі трапилася чергова заміна, і місце бас-гітариста зайняв Брюс Хол. Хоча альбом "Nine Lives" (останній з досить жорстким саундом) також добре продавався, ніщо не віщувало виходу такого супербойовика, яким виявився диск 1980 року "Hi Infidelity". Робота містила потужні хіти "Keep on Loving You", "Don t Let Him Go" і "Take it on the Run", протягом 1981 постійно звучали в ефірі.

У чартах ці пісні провели 65 тижнів, причому 32 з них - у гарячій десятці. У результаті було продано понад дев'ять мільйонів екземплярів "Hi Infidelity", а "REO Speedwagon" отримали статус хедлайнерів. Наступні два альбоми закріпили успіх колективу хітами "Keep the Fire Burnin", "Can t Fight this Feeling", "One Lonely Night" і "I Do Wanna Know". Втім, до 1987 році в творчості команди намітився спад, і диск "Life As We Know It" не містив гідних композицій. У колективі почалися розбирання, в результаті яких команду покинули Річрат і Гратцер. Новими учасниками проекту стали гітарист Дейв Амато, який раніше працював з Тедом Ньюджент та ударник Брайан Хиттім (екс-"Wang Chung"), проте їх поява не вирішило проблему падіння попиту на продукцію "вагонників".

Диск "The Earth, A Small Man, His Dog And A Chicken" ледве-ледве зачепився за кінець другої сотні "Billboard", і після цього контракт з "Epic" був розірваний. Випустивши на невеликому лейблі "Priority / Rhythm Safari" ще один безрадісний альбом, група закинула студійну роботу і в наступні роки почала штампувати всілякі збірки. На початку нового тисячоліття вийшли також два концертника, і тільки в 2007-м "REO Speedwagon" спромоглися побалувати своїх шанувальників свіжим матеріалом.

Читате також