Riot
У 1979 році "Riot" дістали контракт від "Capitol Records" і, змінивши Коуваріса на Ріка Вентурі, записали другу платівку, "Narita". На її підтримку група провела турне по Штатах, а пізніше з'явилася на першому фестивалі "Monsters of Rock". Перед візитом до Англії в складі були проведені дві заміни: місце Айоммі зайняв Кіп Лемінг, а за ударні сів Сенді Слейвін.
Після повернення в Америку "Riot" з успіхом нарізали кола в компанії з "Kiss", "Molly Hatchet", Семмі Хагар і "AC / DC", однак на цьому етапі групі довелося зіткнутися з тиском лейблу, який вимагав від неї більш комерційного саунду. Музиканти ж, звиклі грати важкі і швидкі речі, продовжували гнути свою лінію і після відмови фірми випустити їх новий альбом пішли під дах "Elektra Records". У підсумку "Fire Down Under" став однією з найуспішніших робіт "Riot", а "Capitol" залишалося кусати лікті.
Після гастролей з Оззі Осборном, "Saxon" і "Rush" колектив залишив Сперанца, який вирішив вести тихе сімейне життя. Новим фронтменом став Ретт Форрестер, що володів блюзової манерою виконання, тому записаний з ним диск "Restless Breed" помітно відрізнявся від попередніх творінь "бунтівників". Завершив перший етап існування групи альбом "Born In America", витриманий в дусі класичного хеві. Проблеми з менеджментом і записуючої компанією змусили Марка розпустити команду, і до вивіски "Riot" він повернувся лише через чотири роки. Оновлений склад включав в себе бас-гітариста Дона Ван Ставерна, ударника Боббі Ярзомбека і вокаліста Тоні Мура (трохи пізніше до їх компанії приєднався гітарист Майк Флінтц), а лейблом, під яким тепер працювала група, став "CBS". У 1988-му вийшов диск "ThunderSteel", але ні він, ані наступний альбом в Америці успіху не мали.
Надією "Riot" залишалася лише старенька Європа, та ще велика популярність групи була в Японії, куди музиканти регулярно навідувалися в кінці 80-х і впродовж 90-х. Тим часом піднялися Гранжеві вітри робили роботу металістів все більш важким, і в команді знову почалися кадрові перестановки. У 1990-му Ван Ставерна змінив Піт Перез, в кінці 1993-го місце біля мікрофона зайняв Майк Даймео, а після сесій "Night Breaker" пішов Ярзомбек.
Пару років функції ударника виконував Джон Макалусо, що засвітився на концептуальному епічному альбомі "The Brethren Of The Long House", а в 1997-му повернувся Боббі. Вихід альбому "Inishmore" супроводжувався черговим візитом групи до Японії. Повернувшись додому, Реалі зібрав гастрольні запису, ремікшіровани їх, а отриманий результат випустив під назвою "Shine On". У 1999-му вперше за довгий час "Riot" відіграли серію концертів в Америці, однак овацій їм так і не довелося почути. У 2000 році Ярзомбек пішов до Робу Халфорд і команді знову довелося вирішувати "барабанну" проблему. У європейському турі групу виручив Пет МакГрат, а в запису "Through The Storm" взяв участь "стукач" з "Blue Oyster Cult" Боббі Рондінеллі.
До речі, цей альбом, що включав у себе забійний кавер UFO "Only You Can Rock Me" та інструментальну версію бітлівської "Here Comes The Sun", отримав масу хороших відгуків, чого "Riot" вже давненько не бачили і не чули. Популярність команди почала потихеньку відновлюватися, і незабаром музиканти успішно виступили в ролі хедлайнерів на фестивалі в Техасі. Трохи пізніше нарешті-то був знайдений постійний ударник, Френк Гілчрайст, який дебютував на альбомі "Army of One". Вже після виходу тринадцятий студійника "Riot" обзавелися новим фронтменом, яким став Майк Тіреллов.