Rod Stewart
Помотали з нею по країні, Род осів у Лондоні і увійшов до складу групи Джона Болдрі "Hoochie coochie men". Його перебування там було короткочасним, так само як і в наступних околоблюзових командах, "Steampacket" і "Shotgun express".
Наприкінці 1966 року Стюарт опинився в рядах "Jeff Beck group", і саме звідти почався його шлях нагору. Перший же альбом групи виявився хітовим, і значна частина успіху обрушилася і на вокаліста. Команду тепло приймали по обидві сторони Атлантики, проте вже після другої платівки проект розпався. Стюарт відхилив пропозицію, що поступила приєднатися до "Cactus", а замість цього зі своїм партнером по "JBG" Роном Вудом пішов у "Small faces" (незабаром перейменованих в "Faces").
Зайнявши позицію фронтмена у цій групі, Род паралельно підписав сольний контракт і в 1969 році дебютував з платівкою "An Old Raincoat Won t Let You Down". Альбом являв собою суміш фолку, ритм-енд-блюзу і акустичного рок-н-ролу. У англійські чарти диск не потрапив, але зате в "Billboard" зайняв 139-е місце. Виведену на дебютній роботі формулу Рід експлуатував кілька років, випускаючи сольники зі змінним успіхом. Вдалим для співака став 1971 рік, коли, крім хітового альбому "Faces" вийшов диск Стюарта "Every picture tells a story". Платівка включала в себе пісню "Maggie May", яка зайняла верхні рядки чартів у США та Британії.
Після розпаду "Faces" Рід зосередився на сольній кар'єрі і перебрався на проживання в Америку. Факт переїзду був відзначений в назві альбому "Atlantic crossing", що вийшов в 1975 році. Починаючи з цього диску з хітової баладою "Sailing" роботи співака стали більш попсовими, що втім, принесло йому комерційний успіх. Так, наприклад "A night on the town", який дебютує в "Біллборді" під номером два, дав Роду першого платину.
У 1978 році вийшов сингл "Da Ya Think I m Sexy?", Витриманий у стилі диско, з яким Стюарт зайняв верхні рядки трансатлантичних чартів. У 1981-му Рід додав до своєї творчості елементи нью-вейв і синт-попу, знову опинившись у виграші з платиновим "Tonight I m yours". Після цього альбому в кар'єрі Стюарта настав відносний спад, і його пісні стали рідко потрапляти в хіт-паради. Вокаліст повернув собі втрачені позиції з диском "Out of order", записаним за допомогою Енді Тейлора з "Duran Duran" і Бернарда Едвардса з "Chic". "Виною тому" став кавер Тома Вейтса "Downtown train", що піднявся до другого рядка в "Billboard".
У 1993-му Рід знову скооперуватися з Роном Вудом, записавши разом з ним акустичний концертний для MTV. На наступний рік заслуги Стюарта були відзначені внесенням його імені в "Зал Слави Рок-н-Ролла". Можливо тому в нових роботах Рід спробував повернутися до традиційного року. Однак альбоми кінця 90-х не принесли артисту особливого успіху і після провального "Human" він затіяв нову справу. Починаючи з 2002 року Стюарт взявся випускати платівки із серії "Great American Songbook", на яких виконував шлягери 30-х і 40-х років. Ідея виявилася прибутковою, і крім різко підскочили тиражів Рід отримав першу "Grammy".