Soft Machine
Аллен і Ейерс відвисали якось на Майорці, де випадково познайомилися з мільйонером Вагою Брансон, якого зацікавила ідея створення нового колективу і він погодився викласти грошики на купівлю обладнання та оренду приміщення для репетицій. Оскільки таким чином матеріальна база була забезпечена, залишалося придумати лише назва, яке хлопці запозичили з книги Вільяма Баррафса "The Soft Machine". У січні 1967-го група випустила свій перший і єдиний сингл з композиціями "Loves Make Sweet Music" і "Feelin, Reelin, Squeelin". Перебралася до Лондона команда досить швидко здобула собі славу в місцевих психоделічних колах, виступаючи в таких відомих клубах як "Roundhouse" та "UFO".
Влітку 1967-го колектив вирушив до Франції, щоб взяти участь в авангардному театральному проекті. Коли настав час повертатися додому, Аллен не поїхав з усіма, а відправився в Париж, де намагався організовувати різні музичні проекти перед тим як створити свій знаменитий "Gong". На початку 1968-го "Soft machine" поїхали з гастролями до Америки, де й записали свою першу платівку. Незважаючи на те, що альбом записувався протягом чотирьох днів, він до цих пір вважається класикою психоделічної ери. Однак самим музикантам результат не сподобався і група була розпущена. Ейерс відправився на Майорку, Ретледж повернувся до Лондона, а Вайатт відправився працювати в Лос-Анджелес.
В кінці року фірма "Probe", що узялася все-таки випустити диск, зв'язалася з Вайаттом і умовила його організувати серію концертів на підтримку альбому. Оскільки Ейерс відмовився брати участь у цій справі довелося замість нього запросити Х'ю Хоппера. До запису альбому "Volume Two" Хоппер залучив свого братика Брайана на тенор-саксофоні. Наслідком цього став помітний ухил в джаз, який знайшов відображення на диску. До осені 1969-го року мідна секція збільшилася ще на трьох чоловік: Елтон Дін (альт-саксофон), Марк Чаріг (труба) і Нік Еванс (тромбон). За рекомендацією Діна незабаром був прийнятий ще один саксофоніст Лін Добсон. Ця конфігурація проіснувала всього лише кілька тижнів, після чого Еванс і Чаріг пішли займатися "чистим" джазом. У 1970 році вийшов двійник "Third", що складався всього лише з чотирьох композицій (по одній на сторону). У середині сесій цього альбому звалив Добсон. Реліз став останньою з робіт "Soft machine", на якій був присутній вокал, після чого колектив перетворився на суто інструментальну групу. Протягом 1971 року в команду приходили і йшли різні музиканти, але кістяк з Вайатта, Хоппера, Ретледжа і Діна залишався поки на місці. Саме ж звучання продовжувало еволюціонувати у бік джазу.
Тим часом Вайатт не порозумівся з Ретледжем і пішов організовувати "Matching Mole". Місце Роберта зайняв Філ Ховард, але той довго не став затримуватися, оскільки Хоппер і Ретледжу його манера гри видалася занадто "вільною". Зрештою місце за ударною установкою було віддано одному з кращих барабанщиків Англії Джону Маршаллу. З його приходом зсув у джаз закінчилося і почався перехід до джаз-року. Це не сподобалося Діну і в травні 1972-го він гримнув дверима. За клавішні встав Карл Дженкінс, але оскільки він мав ще й композиторським талантом, то незабаром розділив лідерство в групі разом з Ретліджем. Двоє клавішних вдало поєднувалися з ритм-секцією Хоппера-Маршалла, що знайшло відображення на шостому альбомі ансамблю.
У травні 1973-го Хоппер вирішив, що чотирьох років, проведених в "Soft machine" цілком достатньо і зайнявся сольною кар'єрою. Замість його за бас взявся Рой Баббінгтон, а колектив став все більше віддалятися від джазових впливів. Коли в грудні того ж року склад був доукомплектований гітаристом Алланом Холдсвортом, група знайшла роковий саунд, відображений на платівці "Bundles". Щоправда, після запису цього диску Холдсворт пішов, порекомендувавши на своє місце Джона Етерідж. Разом з ним "Soft machine" закотили грандіозний європейський тур, після якого популярність команди почало згасати. Останній з решти старичків Ретлідж в 1976 році розлучився зі своєю групою, передавши кермо влади Дженкінса і Маршаллу. Незабаром у їх компанії з'явився брат знаменитого клавішника Алан Уейкман (саксофон). Той пограв півроку і теж пішов, зате в команді з'явився скрипаль Рік Сандерс. Подальші перестановки продовжилися, коли Баббінгтона змінив Персі Джонс, а потім Стів Кук.
Відігравши в 1978 році серію концертів у Франції та Німеччині, група надовго припинила свою діяльність. Перша спроба реанімувати групу була зроблена в 1981-му, коли Холдсворт, Дженкінс, Маршалл і Джек Брюс записали невдалий альбом "Land Of Cockayne". Другий раз "Soft machine" зібралися в 1984-м у складі Дженкінс, Маршалл, Етерідж, Дейв Макрей (клавішні) і Пол Кармайкл (бас), щоб дати в Лондоні кілька концертів.