Stage Dolls
Якраз тоді їм і прийшла в голову ідея організувати нове тріо (з Терьє на басу). Задумка втілилася в життя на початку 1983-го, а свіжоспечений проект отримав назву "Stage Dolls". Закинувши кавери, хлопці стали затарюватися власним матеріалом і вже зібралися записати альбом, але тут перед ними виникли труднощі. Демо їх не брав не один лейбл, посилаючись на те, що музика занадто важка, а, крім того, діячів шоу-бізнесу чомусь відлякував формат тріо.
Втім "Stage Dolls" все ж таки пустили в єдину в Трондхейм студію і дозволили їм накатати заготовку для альбому. Музиканти вже почали збирати гроші щоб випустити платівку власними силами, але тут на їхньому шляху зустрівся представник "Polydor" Пер Альм. Матеріал йому здався цілком придатним, от тільки не вистачало хоча б одного хіта, і він порадив виправити це упущення.
Тоді Торстейн сіл і склав "Soldier s Gun", пісню з якої все й закрутилося. Контракт був отриманий, і вже на початку 1985-го дебютний лонгплей потрапив на прилавки магазинів. Потім був національний тур в компанії з "TNT" і безліч самостійних клубних концертів. Фан-база "Stage Dolls" потихеньку зростала, а разом з нею росли і продажу "Soldiers Gun". У тому ж 1985-м трапилася перша кадрова заміна, і Антонсен поступився барабани Стейнар Крокстаду, постараємося успадкувати драйвову манеру свого попередника. До кінця року колектив слідом за Пером Альмо перебрався під дах "Grappa Records", де вийшов другий альбом, "Commandos". На цій платівці у музикантів виявилися нові ідеї, та й аранжування стали набагато краще, так що цілком закономірно диск дістався до п'ятого рядка національного чарту.
Популярність команди переступила межі Норвегії, і "Commandos" був ліцензований заокеанської фірмою "BigTime Records". У 1986-му Торстейн познайомився з американцем Боббі Айкон, з яким підготував матеріал для третьої платівки "Stage Dolls". Роботу чекав великий комерційний успіх - на батьківщині вона одержала платиновий статус і перше місце в хіт-параді, а також відзначилася у чартах інших європейських країн.
Найбільшим попитом у Норвегії користувалися пісні "Still In Love" і "Wings Of Steel", в той час як у США популярність здобув сингл "Love Cries" (46-й рядок "Billboard"). Що стосується гастролей, то "Stage Dolls" впевнено складали компанію "Faster Pussycat", "Warrant", "Blue Murder", а також виступали в статусі хедлайнерів. У 1990-му команда випустила альбом "Stripped", який відповідно до назви мав "оголений" саунд. На підтримку релізу група прокотилася по Європі разом з "Mr. Big", після чого в колективі почалися неполадки. У 1992-му втік Стейнар, і пройшло близько року перш ніж знайшлася йому заміна в особі Мортена Скогстада. У 1994-му у світ вийшла компіляція "Stories We Could Tell", на якій були присутні лише два нові треки. Повнометражний ж свіжачок з'явився лише через три роки, та й то вийшов трохи грубуватим.
Після "Dig" група взяла тривалу відпустку, але в кінці 1999-го повернулася на сцену, взявшись грати акустичні концерти в рідному Трондхейм. Заходи пройшли на ура, і музиканти декілька років колесили з unplugged по всій Норвегії. Для підтримки інтересу в 2002-м "Stage Dolls" випустили збірник "Good Times - The Essential", що застряг в гарячій десятці на 8 тижнів. У 2004-му музикантам вдалося зробити нашвидкуруч і "номерний" альбом "Get A Life", а в 2005-му був записаний його концертний аналог, "Get A Live".