Steel Attack
Однак у Майка вічно не вистачало часу на репетиції, і в лютому 1998-го він оголосив про свій відхід. Заміна йому знайшлася тільки в травні, коли лідер-гітару взяв Джон Аллан. Цей тип раніше грав в іншій банді, яка спеціалізувалася на кавер, але йому хотілося виконувати власний матеріал, а, крім того, йому сподобався швидкий і мелодійний стиль пісень "Steel Attack".
З новим гітаристом група записала демо і розіслала його на кілька лейблів. Вже через два тижні практично від усіх надійшли відповіді, і після недовгих коливань колектив зробив вибір на користь "AFM Records". Отримавши контракт, команда відправилася в "Studio Underground", де за пару місяців підготувала свій дебютний альбом. Незадовго до релізу "Where Mankind Fails" оголосив про свій відхід Андреас Де Віра, возжелавший продовжити навчання.
Другий альбом був записаний в тій же студії в травні 2000-го, а за ударною установкою тепер сидів Роджер Роу. У силу ряду причин вихід "Fall Into Madness" затягнувся майже на рік. Роу так і не дочекався релізу, оскільки був батьком-одинаком і не міг приділяти групі багато часу. Андреас на той час якраз повернувся в рідне місто, і музиканти прохали його зайняти своє споконвічне місце. Однак кадрові проблеми на цьому не закінчилися. Спочатку Стів вирішив позбутися від мікрофона і передав свої вокальні обов'язки Діку Джонсону, а потім і зовсім покинув ряди "Steel Attack", перебравшись за ударну установку в "Carnal Forge". Після серії прослуховувань в групу був прийнятий бас-гітарист Патрік Спати. Але не встиг колектив толком приступити до чергових репетицій, як Де Віра пішов вдруге. Тепер місце ударника зайняв Майк Старк, і команда, нарешті, змогла відіграти серію європейських і американських концертів.
У 2002-му "Steel Attack" уклали новий контракт з "Arise Records" і записали свій третій альбом, "Predator Of The Empire". Але перед тим як диск вийшов у світ, музиканти ще взяли участь у створенні платівки, присвяченій їх ідейним натхненникам - групі "Helloween". І знову після релізу колективу довелося вирішувати кадрові проблеми. Тепер Джонсон ніяк не міг сфокусуватися на роботі в групі, і його довелося замінити Ронні Хемліном з "Lack Of Faith".
Проте вже після кількох репетицій з новим вокалістом у команді відбулися серйозні розборки. Патрік сказав, що всім буде краще, якщо він піде, а слідом за ним грюкнув дверима і Денніс, який заявив, що йому набридло займатися прослуховуванням бас-гітаристів. Після того, як обидва ренегата покинули студію, Джон зателефонував своєму старому приятелеві Йохану Ялонену, і буквально через кілька хвилин вакансія гітариста була закрита. Четирехструнщік виявився дещо пізніше - ним став Анден Андерссон з "Asperity". У такій конфігурації і був записаний четвертий альбом, "Enslaved". Солідна зміни складу, зміна студії ("Black Lounge") та запрошення на мастеринг Петера Ін Де Бето ("Hypocrisy") зробили свою справу, і платівка помітно відрізнялася від попередніх робіт. Саунд став помітно агресивніше, а замість традиційних для Пауера драконів, мечів і іншої нісенітниці в текстах з'явилася релігійна спрямованість.
Уклавши контракт з "Massacre Records", сталеві шведи випустили альбом "Diabolic Symphony". Тут вперше група використовувала клавішні, за рахунок чого звучання отримало епічний присмак. У 2007-му в команді сталося серйозне кадрове оновлення, і тепер склад виглядав так: Ронні Хемлін (вокал), Джон Аллан (гітара), Саймон Йоханссон (гітара), Петер Морен (ударні) і Йохан Лофгрен (бас). В кінці року дана конфігурація записала шостий студійник, "Carpe DiEnd".