Steve Hackett
Випустивши з цією групою один альбом, гітарист залишив її ряди і помістив в "Melody Maker" оголошення про пошук роботи. Замітку побачив Пітер Гейбріел, і з його подачі Стів незабаром став членом "Genesis" замість пішов Ентоні Філіпса. Хакетт вдало вписався в колектив, але до 1975 року командні рамки почали його обтяжувати, і він спробував реалізувати творчий потенціал з випуском сольного альбому. Втім, на "Voyage of the Acolyte" власний стиль музиканта ще не виявився, і записаний з Майком Рутерфордом і Філом Коллінзом альбом дуже скидався на опуси "Genesis".
Після туру на підтримку "Wind & Wuthering" Стів прийняв рішення покинути команду і зайнятися сольною кар'єрою всерйоз. Його перший по-справжньому самостійний альбом, "Please Don t Touch", хоча і був витриманий у прогресивному ключі, вже не був "генезісоподобним".
У записі цієї пластинки (а також кількох наступних) Хакетт допомагав молодший брат Джон, грав на флейті та клавішних. Якщо "Please Don t Touch" зайняв 38-у сходинку в британських чартах, то наступна робота просунулася вже до 22-ї позиції. На підтримку "Spectral Mornings" пройшло дуже успішне європейське турне, в рамках якого команда Стіва хедлайнів на фестивалі в Редінгу. Четвертий альбом становив музично-політичну фантазію (з натяком на життя в країнах за "залізною завісою") і звучав значно важче своїх попередників. Після цієї роботи Хакетт зробив несподіваний розворот і видав мелодійно-попсовий "Cured", що викликав серед шанувальників гітариста суперечливі відгуки. У 1982-му Хакетт випустив хіт-сингл "Cell 151" і возз'єднався зі своїми колишніми колегами по "Genesis" для ряду благодійних концертів.
На наступний рік Стів вперше записав повністю інструментальний альбом, присвячений класичній гітарі. У 1984-му гітарист досліджував територію world music з роботою "Till We Have Faces", а в 1986-м об'єднався зі Стівом Хоу ("Yes") в проекті "GTR". Альбом, випущений їх групою, вийшов комерційно успішним, проте Хакетт вважав за краще повернутися до сольної кар'єри.
Після виходу ще одного гітарно-акустичного альбому, "Momentum", в студійній діяльності музиканта настала тривала пауза, протягом якої вийшли концертний альбом "Time Lapse" і компіляція "The Unauthorised Biography". Слідом за медитативним опусом "Guitar Noir" Стів зробив ще один несподіваний стилістичний розворот з роботою "Blues with a Feeling", зробленої, як випливало з її назви, в блюзовому ключі. Втім, на цьому експерименти гітариста не закінчилися - у 1996-му він записав концертний триб'ют своїй колишній команді, "Genesis Revisited", а в 1997-му разом з Лондонським Симфонічним Оркестром зробив музичну інтерпретацію шекспірівського твору "A Midsummer Night s Dream".
Кінець 90-х ознаменувався поверненням до традиційного для Хакетт прог-року ("Darktown"), а нове тисячоліття музикант почав з перетрушування архівів ("Feedback 86", "Genesis Files" і серія "Live Archive"). Надалі Стів продовжував трудитися в прогресивному ключі ("To Watch the Storms", "Wild Orchids"), але іноді відволікався і на класичну гітару ("Metamorpheus").