Stranglers
Бажаючи швидше прославитися, Х'ю з двома своїми колегами-музикантами на початку 1974-го перебрався до Лондона. Джет Блек на початку 70-х займався бізнесом, але ділова рутина його не сильно приваблювала і він почав шукати віддушину в музиці.
Придбавши ударну установку і трохи попрактикував на ній, Джет став підшукувати собі місце застосування своїх талантів, поки не натрапив на оголошення в "Melody maker", дане засновником "Johnny Sox". Жан-Жак (Джей-Джей) Бурнель потрапив у музику випадково, бо його основними захопленнями були карате і мотоцикли. Тим не менш, Бурнель цілком непогано освоїв четирехструнку і склав компанію Корнвеллу. Склад команди тимчасово був доукомплектований шведським гітаристом Хансом Вормлінгом.
Група змінила кілька імен, поки не зупинилася на "The Stranglers". Вормлінг незабаром відбув на батьківщину, а в липні 1975-го в колективі з'явився клавішник Дейв Грінфілд. Він вже мав досвід з іншими командами, а його "свердлувальні" клавіші були так незвичайні, що він був прийнятий у групу беззастережно. Квартет почав регулярно давати концерти, виступаючи в солідних лондонських пабах. Зрештою, в грудні 1976-го працьовитість музикантів призвело до підписання контракту з "United artists". Швидко зростаючий статус "Stranglers" був підкріплений спільними концертами з "Ramones" і Патті Сміт, а їхній перший альбом "Rattus Norvegicus" дістався до 4-го рядка чартів.
У процесі свого розвитку музиканти не обмежувалися рамками "чистого" панку, а намагалися експериментувати і з іншими стилями. Завдяки цьому, коли панк і "нова хвиля" стали сходити нанівець, "Stranglers" залишилися на плаву. Єдине, чого була вірна команда це чорному кольору. Практично весь час, а особливо після виходу альбому "The Gospel According to the Meninblack", "стренглери" воліли одягатися у все чорне.
Найбільш продуктивним періодом групи вважається 1978-83 роки, коли вийшли її найбільш значні релізи. Платівки "Stranglers" тоді частенько були присутні у верхніх рядках англійських хіт-парадів. Проте в другій половині 80-х їх музика стала дуже вже "елітарної", що відвернуло від групи частина фанів. Не витримав такого розвитку справ і засновник групи Х'ю Корнвелл. Після виходу десятого студійного альбому "10" в 1990 році він покинув свою команду і зайнявся сольною роботою. Решта учасників "Stranglers" вирішили продовжити діяльність, заповнивши вакансію, що звільнилася давнім другом групи гітаристом Джоном Еллісом, які брали участь у промо-турі альбому "10". Вокальні обов'язки спочатку взяв на себе Бурнель, але згодом було вирішено підшукати нового фронтмена.
Після тривалих пошуків ним став Пол Робертс. З його появою помінявся і сценічний образ колективу, що став більш динамічним і нищівним. Зникла назавжди і духова секція. У новій конфігурації "Stranglers" проіснували майже десять років і записали за цей час чотири різнопланових альбому - "Stranglers in the Night", "About Time", "Written in Red" та "Coup de Grace". Але навесні 2000 року Джон Елліс вирішив відійти від справ, а новим гітаристом став колишній учасник "Small Town Heroes" Баз Уорн.