Streetheart

Вокаліст Кенні Шилдс почав музичну кар'єру в 60-х роках, очоливши команду "Witness Incorporated". Група ця активно гастролювала по Канаді, виступала разом з "Cream" і Роєм Орбісон і випустила кілька синглів. Колектив перебував на підйомі, коли Шилдс влучив у автомобільну аварію і вибув з гри на кілька років. Повністю Кен очухався до середини 70-х, але, одужавши, відразу ж повернувся до улюбленої справи.

Після декількох фальстартів він відродив "Wintess Inc" за участю Кена "Спайдера" Сіннаве, Деріла Гатхейла і Крейга Каліла. Команда вже почала гастролювати, як на шляху Шилдс виникли Пол Дін і Метт Френетт. Знайомство з цими музикантами призвело до закриття колишнього проекту і створення на його місці нового під назвою "Streetheart".

Пару років "вуличні серця" витратили на концерти і завоювання аудиторії, а в 1978-м дебютували з альбомом "Meanwhile Back In Paris". Платівка, видана на "Atlantic Records", викликала непогані відгуки, але перший серйозний прорив колектив здійснив з синглом "Under My Thumb".

Ця пісня, запозичена з репертуару "Rolling Stones", увійшла в національний Топ 5, а міньйон отримав золотий статус. Між тим Дін пішов організовувати "Loverboy", а на другому альбомі "Streetheart" у гітаристи вже значився Джон Ханна. "Under Heaven Over Hell" став в Канаді платиновим завдяки таким хітам як "Hollywood", "Here Comes The Night" і все тієї ж "Under My Thumb". Однак у складі тривали флуктуації, і незабаром втік в "Loverboy" Френетта змінив Трава Его. Записаний оновленим складом диск "Quicksand Shoes" містив непоганий матеріал, але через відсутність яскравих хітів робота добралася лише до золотої позначки.

Звичайно, музикантів не порадувало зниження продажів і, перебравшись під дах "Capitol Records", продюсуванням наступного альбому вони зайнялися самостійно. У результаті на світ з'явилися такі добротні речі як "Tin Soldier", "Trouble", "Teenage Rage", а сам лонгплей приніс колективу третій платину.

У 1981 році "Atlantic Records" викинула в продаж збірка "Best Of Streetheart", а група тим часом змінила гітариста на Джеффа Нілу. З його допомогою "Streetheart" випустили однойменний альбом, що став їх найбільшим комерційним досягненням. Робота містила цілий оберемок хітів ("Miss Plaza Suite", "What Kind Of Love Is This", "Snow White", "Look In Your Eyes", "One More Time"), а її наклад двічі перетинав платинову відмітку. На жаль, закріпити успіх не вдалося, і студійник 1983 року "Dancing With Danger" виявився провальним. Спроби завоювати американський ринок також зазнали фіаско, і після виходу подвійного концертний альбом "Live After Dark" група розпалася.

На честь цієї події "Capitol Records" випустила збірку ауттейков і анрелізов "Buried Treasure", а через п'ять років фірма зготувала ще одну компіляцію, "Over 60 Minutes With ... Streetheart" (полустудійнік-полуконцертнік). У 2003 році відбулося введення "Streetheart" в "Western Canadian Hall of Fame" і після цієї події Шилдс, Гатхейл і Ніл за участю нових музикантів відродили проект.