Traffic
Йому ще не було 19 років, коли він в компанії з хлопцями постарше заснував "Traffic". У новоспечений колектив крім Уінвуда увійшли Джим Капалді (р. 24 серпня 1944; ударні, вокал), Дейв Мейсон (р. 10 травня 1944; гітара, бас, вокал) і Кріс Вуд (р. 24 червня 1944, у. 12 липня 1983 ; духові). У дусі того часу хлопці зняли невеликий котедж в Беркширі, де вони вирішили разом жити і творити. Уклавши контракт з "Island Records", вони випустили свій перший сингл. "Paper Sun" не тільки потрапив в кращу британську п'ятірку, але привернув до себе увагу і за океаном, де він кілька тижнів провів у чартах.
Першим комунальну атмосферу порушив Мейсон, який на відміну від Уінвуда міг самостійно писати пісні, що і став робити. Так що для другого синглу була обрана саме його композиція "Hole in My Shoe". Цей реліз мав ще більший успіх і "Traffic" приступили до запису дебютного альбому. Диск "Mr. Fantasy", зазначений духом епохи влади квітів був з великою увагою зустрінутий слухачами і увійшов до першої десятки британських хіт-парадів.
Колективна ідилія тривала недовго і незабаром Уінвуд на час звалив з комуни. Коли ж він повернувся, то виявив, що команду покинув Мейсон, якого мало влаштовувала джазова орієнтація своїх колег. Залишившись втрьох музиканти зіткнулися з проблемою концертних виступів, коли хтось повинен був замінювати Дейва. Уінвуд намагався виконувати басові партії на органі, але тут виникли чергові труднощі. Справа в тому, що Мейсон належала левова частка композицій і для запису нового альбому його участі явно не вистачало. Тому хлопці умовили його повернутися і навесні 1968-го Дейв повернувся в "Traffic". Для другого диска він написав половину пісень, включаючи стала класичною "Feelin Alright?". У жовтні 1968-го стартувало американське турне на підтримку альбому, на самому початку якого Мейсон був знову вигнаний з групи. Після закінчення ж гастролей було оголошено про розпуск "Traffic". Однак Уінвуд був зв'язаний контрактом на випуск п'яти альбомів і тому в 1969 році був випущений "Last Exit", що представляв собою збірник невиданих записів і концертних номерів.
У 1970-му Стів почав роботу над сольним альбомом, але незабаром вирішив залучити до цієї справи Капалді та Вуда, і в результаті "John Barleycorn Must Die" вийшов під вивіскою "Traffic". Почавши інтенсивні гастролі команда взяла до себе басиста Ріка Греча, а трохи пізніше до складу були додані барабанщик Джим Гордон і перкусіоніст Рібоп Кваку Ба. Навіть Дейв Мейсон відволікся на час від сольної роботи і взяв участь у британському турне "Трафік".
Хоча з випуском концертний альбом "Welcome to the Canteen" контрактні зобов'язання перед лейблом були виконані група приступила до запису нового студійного альбому. "The Low Spark of High Heeled Boys", що вийшов восени 1971-го потрапив у кращу американську десятку і був розпроданий в Штатах тиражем понад мільйон примірників, однак у себе вдома навіть взагалі не потрапив у чарти. Плановане подальше турне було зірвано через хворобу Уінвуда і поки той валявся на лікарняному ліжку команду покинули Гордон і Греч, а Капалді зайнявся записом сольника. Коли Уінвуд оклигав "Traffic" приступив до сесій чергового альбому за участю Роджера Хокінса (ударні) і Девіда Худа (бас). "Shoot Out at the Fantasy Factory" знову вдерся в кращу американську десятку і незабаром отримав "золото".
Після чергових гастролей гурт залишили Хокінс, Ба і Худ, а на бас був запрошений Роско Джі. В оновленому складі колектив записав "When the Eagle Flies". Альбом за традицією побував у штатівської Топ 10 і огреб золотий статус, але незважаючи на це після промо-туру в його підтримку "Traffic" канув у небуття. Правда в 1994 році Уінвуд і Капалді знову ненадовго об'єдналися для запису "Far From Home", і хоча альбом потрапив в Топ 40, але продавався поганенько і наступне турне пройшло не дуже гладко.