UFO
Дебютний альбом, випущений в 1970 році, був блюз-бугі-хард-рок і містив кавер Едді Кокрен "C mon Everybody". "UFO 1", так само як і другий диск, мав успіх у Японії, Німеччині та Франції, однак на батьківщині продукція "енелошніков" не користувалася попитом. На "Flying" відбилися Спейс-рокові устремління музикантів, але надалі вони вирішили перейти до традиційного хард. Після виходу концертний альбом "Live", виданого тільки в Японії, команду покинув Болтон. Якийсь час його підміняли Ларрі Уолліс і Берні Марсден, а влітку 1973-го місце гітариста зайняв Міхаель Шенкер.
На наступний рік "UFO" уклали контракт з "Chrysalis Records" і під керівництвом Лео Лайонса з "Ten Years After" записали альбом "Phenomenon". Роботу відрізняло більш жорстке звучання і наявність таких концертних фаворитів як "Doctor Doctor" і "Rock Bottom". У супутнє турне група взяла ще одного гітариста, Пола Чепмен (р. 9 травня 1954), проте вже в січні 1975-го той пішов у "Lone Star". Два наступних студійника, "Force It" і "No Heavy Petting", плюс напружений гастрольний графік, принесли "UFO" національну популярність, а також привернули увагу заокеанської аудиторії.
На "Force It" команда вперше почала експерименти з клавішними, і тому згодом було вирішено прийняти постійного людини, завідувача цим інструментом. Близько року нову посаду займав Денні Пейронел з "Heavy Metal Kids", а в 1976-м клавіші перейшли до Пола Реймонду (р. 16 листопада 1945) з "Savoy Brown" (паралельно грав на другій гітарі). У 1977 році оновлений склад записав найбільш комерційно успішний альбом, "Lights Out", що включав в себе, окрім заголовного треку такі класичні речі як "Too Hot To Handle", "Alone Again Or" і "Love To Love". Наступний лонгплей вийшов не таким вдалим, проте дав команді ще парочку популярних композицій, "Cherry" і "Only You Can Rock Me". Незабаром після цього Шенкер відбув до "Scorpions", а в "UFO" повернувся Чепмен. Якщо записаний ще з Міхаелем концертний альбом "Strangers in the Night" мав гарний успіх, то альбом "No Place to Run" (який продюсував Джордж Мартін) помітно поступався своїм попередникам.
У 1980 році відбулася чергова заміна, і місце Реймонда зайняв Ніл Картер. Його дебют відбувся на фестивалі в Редінгу, де "UFO" виступали в якості хедлайнерів. Початок 80-х ознаменувався деяким полегшенням саунду, що дозволило підтримати непоганий рівень продажу дисків. Тим не менш Уей залишився незадоволений зміною курсу і подав у відставку. З Полом Греєм на басу був записаний альбом "Making Contact", який критики рознесли в пух і прах, після чого команда припинила свою діяльність.
Через два роки Могг зібрав нову версію "UFO", що випустила лонгплей "Misdemeanor" і EP "Ain t Misbehavin". Незважаючи на те, що обидві роботи містили цілком пристойний матеріал, успіх пройшла повз них, і команда знову впала в кому. У 1992 році Могг і Уей зробили чергову спробу реанімації проекту, запросивши в партнери гітариста Лоренса Арчера та барабанщика Клайва Едвардса. Записаний даної конфігурацією диск "High Stakes & Dangerous Men" був виданий на невеликому лейблі і тому не міг претендувати на повернення успіху. Трохи пізніше відбулося возз'єднання класичного складу (Могг, Вей, Шенкер, Реймонд, Паркер), однак після випуску альбому "Walk On Water" та світового туру знову почався процес розпаду. Міхаель зайнявся своїм проектом "MSG", а Філ і Піт деякий час працювали під вивіскою "Mogg / Way".
У 2000 році всі троє знову об'єдналися і за участю ударника Ейнслі Данбара записали альбом "Covenant", супроводжуваний бонусним диском з концертних номерів. Дана конфігурація випустила ще одну платівку, після чого Шенкера і Данбара змінили Вінні Мур і Джейсон Бонем, а, крім того, в команду повернувся Реймонд. У 2005-му група випустила концертний альбом "Showtime", виданий як в CD-, так і в DVD-версії. Під кінець року Бонем перебрався в "Foreigner", а в "UFO" повернувся ще один дідок, Енді Паркер, за участю якого був записаний альбом "The Monkey Puzzle".