Van Der Graaf Generator
Перші записи "VDGG" потрапили до представників "Mercury Records", і фірма запропонувала музикантам контракт, який чомусь підписав один Хеммілл. У 1968-му Пірна змінив Х'ю Бентон, а менеджером команди став Тоні Страттон-Сміт. За допомогою Тоні в колективі з'явився бас-гітарист Кіт Ян Елліс, а через деякий час за ударні сів Гай Еванс.
Даний склад нарізав кілька демок для "Mercury", випустив сингл "The People You Were Going To" і ... розпався. Приводом для розпуску групи послужили крадіжка всього устаткування і непонятки з сольним контрактом Хеммілла. Тим не менш, коли Пітер почав працювати над першим альбомом, до нього знову приєдналися Бентон, Еванс і Елліс, і якось так вийшло, що "Mercury" випустила платівку під маркою "Van Der Graaf Generator".
У 1969 році Страттон-Сміт організував власну фірму грамзапису "Charisma Records" і першим ділом прилаштував на неї своїх підопічних з "VDGG". Перед записом "The Least We Can Do Is Wave To Each Other" Елліса, який пішов у "Juicy Lucy", змінив Нік Поттер, а, крім того, у складі з'явився саксофоніст Девід Джексон. Кадрові зміни вплинули і на музику, і психоделічні елементи поступилися місцем похмурим джазово-класичним текстурам. "The Least We Can Do Is Wave To Each Other" був прийнятий досить тепло, і група приступила до роботи над наступним (не менш успішним) альбомом. У самий розпал сесій "H To He Who Am The Only One" втік Поттер, проте це практично не позначилося на якості платівки. Басові партії вдало зімітував на своєму органі Бентон, а додаткові штрихи наклав гість з "King Crimson" Роберт Фріпп.
Склад групи, що існував на той момент, отримав статус класичного, що підтвердилося випуском чудового альбому "Pawn Hearts". Ця робота, на якій знову з'явився Фріпп, розглядається більшістю шанувальників "VDGG" кращою в дискографії колективу. Тим не менше, незабаром команда була розпущена, а Хеммілл розпочав сольну кар'єру. Розставання пройшло в дружній обстановці, тому згодом колеги Пітера час від часу брали участь у запису його альбомів.
У 1975 році класичний квартет возз'єднався і протягом 12 місяців записав три нових диски. На відміну від перших альбомів, над якими трудився Джон Ентоні, ці роботи вандерграафовци продюсували самі. Після виходу "World Record" Бентон і Джексон подали у відставку, зате повернувся Поттер, а замість Девіда з'явився скрипаль Грехем Сміт (екс-"String Driven Thing"). Назва групи скоротилося до "Van Der Graaf", а разом з цим скоротилася і тривалість композицій, що стали більш доступними. Після виходу "The Quiet Zone / The Pleasure Dome" за участю віолончеліста Чарльза Дікі був записаний концертний альбом "Vital". Коли платівка побачила світ, група вже знову була розпущена. Час від часу колишні колеги продовжували зустрічатися на сесіях і зрідка давали спільні концерти.
Справжній же реюніон відбувся в 2004 році, коли класичний склад приступив до роботи над новим студійним альбомом. Навесні 2005-го вийшов двійник "Present", і в його підтримку колектив відіграв серію європейських концертів. На наступний рік ряди "Van Der Graaf Generator" залишив Джексон, а в 2007-м на лейблі Хеммілла "Fie! Records" був випущений концертний альбом "Real Time" із записом виступу в "Royal Festival Hall".