Van Morrison

У творчості цього музиканта знайшли відображення такі стилі як ритм-енд-блюз, джаз, соул, кельтські мотиви, кантрі, а сам він став натхненником для багатьох рок-музикантів, від Джима Моррісона і Брюса Спрінгстіна до "Thin Lizzy" і "U- 2 ". Вен Моррісон (справжнє ім'я Джордж Айвен Моррісон) народився в Белфасті 31 серпня 1945. Його мати була співачкою, а батько володів непоганий колекцією джазових і блюзових платівок, тому інтерес до музики у хлопця проявився досить рано.

У 12 років Вен обзавівся гітарою, а незабаром став лідером шкільної скіффл-групи "Sputniks". У чотирнадцять Моррісон освоїв саксофон і в новій якості увійшов до складу "Thunderbolts". Потім Вен змінив ще декілька команд, але перший успіх прийшов до нього з групою "Them", яку він заснував у 1964 році. Найкращим досягненням того періоду стала його пісня "Gloria", на яку згодом робили кавери такі артисти як "Doors", Джимі Хендрікс і Патті Сміт.

У 1966-му Моррісон пішов з "Them", але менеджер групи Берт Бернс взявся розкручувати його як сольного виконавця. Перший же сингл, "Brown-Eyed Girl", увійшов в американську гарячу десятку, проте супутній альбом "Blowin Your Mind!", Випущений проти волі музиканта, вийшов слабеньким. У 1967-му Берт помер, а звільнився від контракту Моррісон перебрався під дах "Warner Bros".

Тут Вен дебютував з альбомом "Astral Weeks", який до цих пір вважається кращим в його дискографії. Гіпнотична, медитативна музика, насилу піддається класифікації, повалила критиків в екстаз, хоча публіка спочатку прохолодно відреагувала на роботу. У 1970 році вийшов альбом "Moondance", який звучав набагато оптимістичніше свого попередника і мабуть тому застовпив собі місце в Топ 40. Незабаром Вен зі своєю дружиною, моделлю і актрисою Дженет Пленет перебрався в Каліфорнію, де записав ряд комерційно вдалих робіт. Особливе визнання в той період набули пісні "Domino" і "Wild Night". У 1972-му вийшла платівка "Saint Dominic s Preview", з якою Моррісон повернувся до медитативності, залишеної ним у "Astral Weeks". Трохи пізніше Вен організував супроводжуючий бенд "Caledonia Soul Orchestra", з яким записав студійник "Hard Nose the Highway" і прекрасний лайв "It s Too Late to Stop Now", але вже в 1973-му він розпустив команду.

У тому ж році Моррісону довелося розлучитися, а всі емоційні переживання з цього приводу музикант виплеснув на альбомі "Veedon Fleece". Настало трирічне мовчання було перервано виходом платівки "A Period of Transition" і відновленням концертної діяльності. Кінець 70-х артист відзначив випуском двох вдалих робіт, "Wavelength" і "Into the Music", проте публічні виступи того часу проходили якось зім'ято.

Початок 80-х Вен зустрів у внечартовом просторі, видаючи здебільшого інтроспективні роботи. У 1988 році музикант разом з "Chieftains" записав добірку ірландських народних пісень "Irish Heartbeat". Комерційний успіх повернувся до Моррісону в 1989-му, коли вийшов альбом "Avalon Sunset". Виконана дуетом з Кліффом Річардом пісня "Whenever God Shines His Light" стала його першим попаданням за останні двадцять років у британський Тор 20, а згодом з кавером на веновськом "Have I Told You Lately That I Love You" у штатівський Топ 5 вдерся Род Стюарт . Популярність музиканта знову пішла на зліт, чому сприяв випуск в 1990 році збірки "The Best of Van Morrison". Незважаючи на те, що подальші роботи критика зустрічала відносно прохолодно, публіка розкуповували їх з великим бажанням.

У 1993 році заслуги Моррісона були відзначені занесенням його імені в "Зал Слави Рок-н-Ролла", а в 1994-м артист отримав "Brit Award" за видатний внесок у розвиток британської музики. Протягом 90-х і в наступні роки Вен продовжував звертатися до різних жанрів. Так, у 1993-му вийшла добірка ритм-енд-блюзових каверів "Too Long in Exile", в 1996-м з піаністом Джорджі Фейм Моррісон випустив джазову платівку "How Long Has This Been Going On", в 2000-му була віддана данина раннього захопленню скіффл з "The Skiffle Sessions", а в 2006-му музикант з'їхав у бік кантрі з альбомом "Pay The Devil".

Last update 01.04.07