W.A.S.P.
збирали зали по три тисячі чоловік. Причиною такої популярності стали шокуючі моменти: у глядачів летіли шматки сирого м'яса, а на сцені під металевий рев гітар хльостали голу жінку, прив'язану до імпровізованої стійки тортур. Як-то раз на виступі лос-анджелеських шок-металлеров побував менеджер "Iron Maiden" Рід Смоллвуд, який настільки перейнявся побаченим і почутим, що допоміг хлопцям організувати контракт з "Capitol Records". У серпні 1984-го вийшов дебютний альбом, проте на платівку не потрапила сама скандальна пісня, "Animal (Fuck Like A Beast)". Музиканти вирішили проблему по своєму - вони випустили цей сингл на іншому лейблі, "Music For Nations".
Восени почалися перші гастролі, причому перед візитом до Англії Річардса змінив Стів Райлі (екс-"Keel"). З другим диском "WASP" зробили серйозний прорив - завдяки композиціям "Blind In Texas" і "Wild Child" альбом піднявся до 47-го рядка "Billboard". Команда тепер ділила майданчики з такими монстрами як "Kiss", але при цьому її шоу виглядали вже не так скандально як раніше.
У 1986-му Ренді Пайпер пішов, Лолесс переключився на ритм-гітару, а басистом став Джонні Рід з "King Kobra". Ця конфігурація випустила альбом "Inside The Electric Circus", що продовжував лінію "The Last Command". На наступний рік "WASP" з'явилися на фестивалі "Monsters Of Rock" і записали свій перший концертний альбом "Live In The Raw". Коли почалися чергові сесії, Стіва Райлі змінив учасник "Quiet Riot" Френкі Бана. "The Headless Children" мав помітно покращений саунд в порівнянні попередніми роботами. Місцями на альбомі були використані струнні аранжування, а в якості гостя тут відзначився Кен Хенслі. Вихід "The Headless Children" супроводжувався двома хіт-синглами, "Mean Man" і "Forever Free", який потрапив у британський Топ 30. Тим часом, всередині колективу не все складалося гладко, провиною чому були алкоголь і наркотики. У 1989-му пішов Холмс, і група на тривалий час припинила свою діяльність.
Проте голова "WASP" не сидів склавши руки і складав матеріал для майбутньої рок-опери "The Crimson Idol". Цей альбом вийшов у 1992-му, а супутній тур проходив у складі Лолесс, Джонні Рід (бас), перед цим зустрівся Хоуленд (ударні) і Дуг Блер (гітара). У 1994-му на світ з'явилася збірка ауттейков "First Blood ... Last Cuts", а Блекі сповістив про розпуск групи і початок сольної кар'єри.
Лолесс уклав контракт з "Castle Records" і почав роботу над альбомом "Still Not Black Enough". Однак коли матеріал уже був готовий, виявилося, що всі пісні мали чисто "васповское" звучання, тому диск вийшов під маркою "WASP". Оскільки команди як такої на той момент не було, тому не було і ніяких гастролей. У березні 1997-го вийшов похмурий альбом "Kill Fuck Die", записаний вже повноцінним складом з повернулися Холмсом і Хоулендом і Майком Дьюдой на басу. На основі супутніх гастролей у 1998-му вийшов концертний альбом "Double Live Assassins", а Блекі тим часом, вигравши позов у "Capitol", зайнявся перевиданням бек-каталогу. Наступ міленіуму було відзначено групою випуском збірки "The Best Of The Best" і концертом в лос-анджелеському клубі "Key". Шоу транслювалося через Інтернет, а згодом на його основі був виданий лайв "The Sting". Дві наступні студійних роботи Лолесс під зав'язку напхав полюбилася йому останнім часом соціально-політичною тематикою. У складі тим часом знову сталися зміни - за ударні повернувся банани, а Холмса, який пішов лабати блюз, змінив Даррелл Робертс.
У 2004 році Блекі і компанія випустили концептуальну роботу "The Neon God", що складається двох частин і описує пригоди хлопчини, що шукав мету свого існування. За виходом "Неонові Богів" попрямували чергові кадрові перестановки, і до 2006-го до складу "WASP" входили Лолесс, Дьюда, Блер і ударник Майк Дапко. На жовтень цього року був заявлений вихід нового альбому "Dominator", але потім щось не заладилося, і реліз перенесли на кілька місяців.