Wishbone Ash
Ця молода людина недавно приїхав до Лондона з Бейрута і раніше з рок-музикою справи не мав. Однак виступ команди йому настільки сподобалося, що він взяв музикантів під свою опіку, надав їм місце для репетицій, а сам став, по суті, їх менеджером. Між тим Глен вирішив повернутися додому, а Майлз організував набір нових рекрутів. Серед прийшли на прослуховування були гітаристи Тед Тернер і Енді Пауелл (нар. 19 лютого 1950). І той і інший грали настільки добре, що вирішено було взяти їх обох.
На даному етапі у команди з'явилося і нову назву - "Wishbone Ash". Всі учасники групи мали різне коріння: Енді тяжів до музики соул і при цьому міг слухати все від "Fairport Convention" до "Who", на Теда великий вплив зробили блюзи в дусі Бі Бі Кінга, а ритм-секція тягнулася до прогу і одночасно фанатела від "Led Zeppelin". Склавши разом всі ці інгредієнти, музиканти отримали унікальний коктейль з двома лідер-гітарами вироблений під маркою "Wishbone Ash".
Першим значним подією для групи став виступ на розігріві у "Deep Purple", після якого з подачі Блекмора вона уклала контракт з "Decca". Дебютна платівка команди, видана в 1970 році, включала в себе геніальну композицію "Phoenix". Проте справжній смак успіху "Wishbone Ash" пізнали після виходу "Argus", який журнал "Melody Maker" назвав "найкращим британським альбомом року". Тед тоді увійшов до двадцятки кращих гітаристів, а в 1973-му його запросив Джон Леннон на запис "Imagine". З цього моменту Тед зайнявся сесійного роботою, а його місце зайняв Лаурі Вайсфілд, який на відміну від свого "блюзового" попередника був орієнтований на кантрі. З 1974 року "Ash", прагнучи уникнути податків, перебралися в Штати, де під керівництвом Білла Жімчіка ("Eagles", Джо Уолш) був записаний "There s the rub".
У 1976-му вийшло два альбоми: "Locked In" і "New England". Якщо на першому з них були присутні нововведення у вигляді клавішних і жіночих бек-вокалів, то другий критики назвали поверненням до "Argus". Виступи групи проходили на ура, а в 1980-му вийшов дуже вдалий концертний альбом "Live dates II". Після 10-річного перебування в колективі Мартін вирішив податися в продюсери, а своє місце поступився всюдисущому Джону Веттону. Цей непосида встиг тільки прийняти участь в сесіях "Number the Brave", після яких його змінив Тревор Болдер.
У 1986-му на Енді і Теда знову вийшов Майлз Коупленд, який уже мав солідну вагу в шоу-бізнесі і володів лейблом "IRS". Він задумав випуск серії інструментальних альбомів і вирішив залучити до справи оригінальний склад "Wishbone Ash". Реюніон тривав лише три роки, поки в 1991-м з групи не пішов Стів. Слідом звалив Мартін, а новими членами команди стали ударник Рей Вестон (р. 20 січня 1954) і басист Енді Пайл. На цьому кадрові проблеми не закінчилися, і в 1994-му подав у відставку Тед. Що залишився біля керма Пауелл вирішив повністю відновити склад, закликавши під прапори "WA" Роджера Філгейта, Тоні Кішмана і Майка Стерджіса. Група провела європейське турне, а після повернення в США Пауелл і Філгейт зайнялися підготовкою перший за шість років студійної роботи "Wishbone Ash".
У 1998-му Енді і компанія зробили експериментальний ривок на ринок танцювальної музики, випустивши альбоми "Trance Visionary" і "Psychic Terrorism" а на наступний рік порадували своїх давніх прихильників першого акустичним сетом "Bare Bones". А кадрові флуктуації всі продовжувалися: у 2001-му перекваліфіковані на програмісти Марка Бірча змінив фін Бен Гранфелт. З його допомогою Пауелл відновив фірмову "гітарну дуель", втрачену після відходу Теда Тернера. 30-річчя виходу "Argus" група відзначила не тільки перевиданням класичного альбому, але і випуском нової цікавої студійної роботи, "Bona Fide". В кінці 2004 року в складі "Wishbone Ash" пройшла чергова рокіровка, і місце Бена зайняв інший фінський гітарист Йіркі Маннінен.