Yngwie Malmsteen

Ларс Йоханн Інгві Ланнербек народився 30 червня 1963 року в Стокгольмі. Хлопчисько ріс досить жвавим і до музики інтересу не проявляв. Спроби навчити його грати на трубі і піаніно не увінчалися успіхом, а куплена до п'ятиліття гітара залишалася висіти на стіні незайманої. Ларс "прозрів" лише тоді, коли побачив по телевізору концерт, присвячений Джімі Гендрікс.

Потім він відкрив для себе "Deep purple", і його сильно зацікавила гра Блекмора. Класичне вплив прийшло до Інгві через сестру, що познайомили братика з творчістю Баха, Бетховена, Вівальді і Моцарта. У 10 років Інгві, узяв дівоче прізвище матері Мальмстін, серйозно взявся за гітару і через це захоплення частенько прогулював уроки.

Через п'ять років стало остаточно ясно, що школа не для нього, і Інгві влаштувався в майстерню по ремонту гітар. Паралельно Мальмстін брав участь в різних групах, постійно відточуючи свою майстерність. Від армії молодий гітарист успішно відкосив і замість цього зібрав перший склад "Rising force". Демо, надіслане ним на шведське відділення "CBS", загорнули назад, і тоді Інгві став шукати контакти за межами батьківщини.

Спочатку Мальмстін потрапив до складу американської хеві-банди "Steeler", а потім перебрався в "Alcatrazz". Однак перебування гітариста в цих групах було недовгим, і незабаром він почав сольну кар'єру. Перший альбом (здебільшого інструментальний) піднявся в чартах "Billboard" до 60-го рядка, а сам Інгві заробив в різних виданнях титули "Best new talent" і "Best rock guitarist". На наступних релізах Мальмстін продовжив розробляти жилу, прозвану критиками "неоклассикой". У 1988-му "Heaven tonight" став першим синглом "Rising force", що потрапили у важку ротацію. Чималу роль у цьому зіграв колишній фронтмен "Rainbow" Джо Лінн Тернер.

У 1989-му із знаменитим вокалістом Мальмстін відвідав Радянський Союз, відігравши серію аншлагових концертів у Москві та Ленінграді. Після цього туру учасники супроводжуючого складу Інгві розбрелися хто куди, і назва "Rising force" було відставлено в сторону. Тоді гітарист набрав нову команду, що складається тільки з шведських музикантів, і разом з нею записав радіо-орієнтований альбом "Eclipse". Незадоволений поганим промоушеном пластинки, Інгві вирішив розлучитися з "Polygram records" і перебрався на "Elektra".

На диску "Fire & Ice", випущеному цим лейблом, гітарист відійшов від комерції і повернувся до своїх "класичним" коріння. Співпраця з "Elektra" виявилося недовгим, і в 1993-му Мальмстін підписав контракт з японською "Pony Canyon". Середовища нових учасників його банди тепер значилися Майк Вескера (екс-"Loudness") і барабанщик Майк Террана. Потужний агресивний альбом "The seventh sign", що нагадував ранню роботу, "Marching out", став у Японії тричі платиновим, але "Гранжеві" Америка ніяк не сприйняла цю роботу. Тоді Мальмстін переорієнтувався на азіатський ринок і випустив для цього регіону пару EP, "Power and glory" і "I can t wait".

У 1996-му гітарист віддав данину своїм натхненникам, записавши диск, що складається з каверів, "Rainbow", "Deep purple", Джимі Хендрікса, "Rush", "Kansas", "UK" і "Scorpions". А на наступний рік Інгві здійснив свою давню мрію зробити альбом разом із симфонічним оркестром. Запис "Concerto Suite" проходила у Празі з престижним Чеським Філармонійним Оркестром, що тільки що відзначив своє сторіччя. У березні 1998-го Мальмстін став батьком, але це не стало приводом відкладати заплановані гастролі. Інгві вирішив проблему просто - взяв дружину і дитину з собою в турне. Сімейне життя не перешкодила і студійній роботі, і на стику тисячоліть гітарист випустив ще три повноформатних альбоми.

Читате також