Glam Metal
Глем-метал - полегшена, комерційна версія хеві-металу, відчула на собі вплив як британського NWOBHM (Iron Maiden, Judas Priest, Saxon, Def Leppard), так і британського глем-року 70-х (Slade, Sweet), тому термін іноді викликає плутанину - одні й ті ж команди критики називають хард-рок, хард-н-хеві, глем-метал, глем-рок, але схожість з глем 70-х більше іміджева ніж музична. Більш зручний термін hair-metal (волосатий метал), введений MTV за любов глем-музикантів до пишних доглянутих грив.
У музичному плані глем-метал це хард-рок-н-рол, який був прискорений, обтяжений і зазвучав ще більш хуліганськи-зухвало, хоч і в рамках "діапазону прийнятності". Крім рок-н-ролу, глемери нещадно експлуатували можливості пауер-балад. Окрасою глему стали мелодійні лінії вокалу (характерні кілька екзальтованих тенорів), стрункі хорові бек-партії і добре вивірені гітарні соло (нерідко в терцію), активне використання клавішних, саунд мав певний блиск, так відповідний іміджу виконавців. Для глем-металу абсолютно не були характерні теми агресії, зла, насильства, сатанізму, смерті - навпаки, він оспівував "вічні цінності" - любов, дівчаток, автомобілі, мотоцикли, гроші, "крутість". Для глем-металістів першорядне значення мав імідж, який синтезував "костюмні" традиції глему 70-х, романтичні образи "нової хвилі" і типово "металеву" атрибутику. Глемерів можна впізнати по облягаючим всі "достоїнства" шкіряним шати, численним блискучим прикрасам, пишним "гривам", яскравому мейкапу. Основну аудиторію глем-металу становили тінейджери.
Безпосередніми попередниками глем-металу були Kiss, Van Halen і Aerosmith, а перший власне глем-альбом (або один з перших) випустили Twisted Sister (хоча гурт всіляко відхрещується від гламурного іміджу). Лідер групи Ді Снайдер прославився тим, що випустив культову книгу "курс виживання для підлітків". Група Quiet Riot теж здобула популярність ще в кінці 70-х з кавер-версією хіта Slade - "Cum on Feel the Noize", але слава прийшла до більш молодих Motley Crue, Ratt, Dokken, Poison, Wasp, Bon Jovi, Night Ranger, Cinderella, Warrant. Зійшли на глем-метал-сцену і "жінки з гітарами" - Runaways, Girlschool, Літа Форд. Глем-метал став шалено популярним, стрімко поширився по США а також за їх межами (Europe, Hanoi Rocks), отримав велику увагу MTV і радіостанцій. До глем-металу повернули такі гранди як Def Leppard, Whitesnake і Alice Cooper. Та й самі батьки-засновники стали поряд з послідовниками - Kiss випустили "Lick It Up", Van Halen - "1984", а Aerosmith - "Permanent Vacation". Навіть королі металу Judas Priest піддалися загальній американізації і випустили комерціалізований "Turbo".
Згодом у глем-металі виділилися дві основні течії. З одного боку - "гарні хлопці", які прагнуть до все більшого полегшення і пом'якшення саунду, посиленню баладного, зближення з AOR (Bon Jovi, Mr. Big, Bad English, Skid Row, Europe), що призвело до остаточного вихолощування "металевої" сутності і фактичного переходу стилю в сферу поп-музики. З іншого боку - хуліганисті Guns N'Roses, Faster Pussycat, La Guns, які внесли до глем-метал елементи панку і блюзу, а також намагалися озвучити насущні проблеми сучасності, звучати гостріше і екзальтованіше. На рубежі 80-90-х через стрімко набираючий обертів гранж інтерес слухачів до глем-металу різко впав. У діяльності багатьох команд настала кома, одні не витримали тягаря слави, інших згубила пристрасть до згубних звичок. Втім, починаючи з ретро-хвилі кінця 90-х і аж до сьогоднішнього дня було скоєно чимало спроб відродити колишню славу таких команд як Quiet Riot, Twisted Sister, Europe, Ratt, Motley Crue, а деякі команди благополучно продовжують свою діяльність і сьогодні - Bon Jovi, Wasp. З'являються і нові команди (Crashdiet), хоча дух карнавальних, святкових, гламурно-хуліганських 80-х втрачений.