Hard Rock

Хард-рок (або в дослівному перекладі - жорсткий рок) - підвид року, який виник в середині 60-х і пережив період розквіту в 70-х роках минулого століття. Характеризується насамперед важкими гітарними рифами, але від свого послідовника хеві-метал і його похідних відрізняється відносно помірним темпом.

Загальноприйнятим родоначальником стилю вважається група "The Kinks", яка записала в 1964 році нехитру дрібницю "You Really Got Me", в якій були використані зафузовані гітари. Звичайно, на хард-рок в нинішньому його розумінні композиція не тягнула, але поганий приклад був поданий і незабаром йому послідували багато інших виконавців. У той час музиканти, які працювали на ниві психоделії, шукали нові форми звуку, і в їх арсеналі з'явилися такі прийоми як овердрайв (перевантаження) і дісторшн (спотворення). Одним з головних (а то й найголовнішим) майстрів, які досягли найбільших успіхів у подібному експериментаторстві, був Джимі Хендрікс, чия віртуозна гітарна техніка послужила зразком для цілих поколінь рок-музикантів. Поки Хендрікс закладав основи психоделічного хард-року, до зароджується новим стилем почали підтягуватися команди, які спеціалізувалися на блюзі, такі як "Cream" і "Yardbirds".

 

Треба сказати, що швидше за все хард-рок розвивалася в Англії, і до кінця десятиліття туманний Альбіон виставив на ринок чільної трійки важкого жанру: "Led Zeppelin", "Deep Purple" і "Black Sabbath". Перший потужний залп дали "цепеліни", явивши світові новий саунд зі своїм "Led Zeppelin II", а на наступний рік з'явилися такі класичні шедеври харда як "In Rock" і "Paranoid". Одним з головних релізів жанру став "пепловьский" альбом "Machine Head", де прозвучав найбільш впізнаваний риф всіх часів і народів - "Smoke On The Water". Між тим похмурі вихідці з околиць Бірмінгема, які працювали під маркою "Black Sabbath", не тільки допомогли своїм "пурпурним" колегам будувати майбутнє важкого металу, а й заклали фундамент стилю дум, що отримав розвиток лише через десять років. До початку 70-х у триголового британського дракона з'явилося безліч соратників - "Nazareth", "Uriah Heep", "Atomic Rooster", "Free", "UFO", "Thin Lizzy", "Budgie", "Black Widow", " Foghat"," Status Quo" та інші. Деякі з них тяжіли до прикордонних жанрів (наприклад "Heep" і "Rooster" загравали з прогресивом, "Free" однією ногою стояли в блюз-року, а "Quo" і "Foghat" наярювали бугі), але в цілому всі вони виконували хард-рок. В Америці послідовників жанру теж вистачало, і Штати могли похвалитися бандами типу "Grand Funk Railroad", "Blue Cheer", "Bloodrock". Всі вони чесно боролися за місце під сонцем, проте до популярності остров'ян їм було далеченько.

Перекіс почав виправлятися в середині 70-х, коли на світ з'явилися "Aerosmith", "Kiss", "Montrose", а також до справи підключилися вилізлий з гаража шок-рокер Еліс Купер і печерна людина Тед Ньюджент. Крім того, на змагання з виробництва хард-рокерів влилися і інші країни: Австралія виставила на арену монстрів важкого рок-н-ролу "AC/DC", Німеччина подарувала світові тяжіючих до мелодій "Scorpions", Канада послала в бій "April Wine" , Швейцарія піднесла "Krokus". Тим часом "Deep Purple" встигли пережити кризу і благополучно розпастися, але їх розпад породив дві не менш потужні банди: дітище Річі Блекмора "Rainbow" (звідки згодом виник "Dio") та проект Девіда Ковердейла "Whitesnake". І все ж у другій половині 70-х жанр почав переживати не найкращі часи, що частково було пов'язано з навалою панку та нової хвилі. Крім того з ладу вийшли ударні сили: "DP", як вже було сказано, розпалися, "Black Sabbath" позбулися свого фронтмена і судорожно намагалися підібрати гідну заміну, а після смерті Джона Бонема припинили своє існування і "Led Zeppelin".

На початку 80-х в Англії отримало бурхливий розвиток рух NWOBNM (New Wave of Bitish New Metal), у зв'язку з чим виконавці чистого харду були потіснені на другий план. Єдиним винятком були "Motorhead", які зробили собі ім'я на унікальному стилі, займав нішу між хард-роком та хеві-метал. По інший бік океану ситуація виглядала дещо інакше, і там правили балом такі команди як "Van Halen" і "Motley Crue". Вони грали комерційно орієнтовану музику, а їх послідовників стали зараховувати до жанру глем-метал.

У 90-х роках повальне захоплення гранжем та іншої альтернативою не давало розвиватися важкого року як слід, проте і в цей час перебували гідні представники хард-року. Найбільш яскраво сяяла зірка "Guns N'Roses", які зуміли дати подвійний залп по верхівці "Billboard" за допомогою "Use Your Illusion", а Європа порадувала любителів тяжеляка швейцарцями "Gotthard" і німцями "Axel Rudi Pell".

Хард продовжували грати і в третьому тисячолітті, але деякі групи типу "White Stripes" і "Velvet Revolver" мали осучаснений саунд з присмаком тієї ж альтернативи. З тих команд, що дотримувалися традицій жанру, можна назвати "Roadstar", "Darkness", "Answer", але, на жаль дві перші з них досить швидко розпалися.

Читате також