У шкільний період Брайан також зацікавився тейп-рекордерами, з якими проводив свої перші музичні досліди. В кінці 60-х Іно був учасником арт-трупи "Simultaneous Cabinet", а також з'явився в "Scratch Orchestra" Корнеліуса Карден. Розім'ялися таким чином, Брайан в підсумку опинився в лавах популярної арт-глем-групи "Roxy Music".
Спочатку Іно задовольнявся микшерского пультом і намагався пропустити звучання інших інструментів через свій синтезатор "VCS3". Проте незабаром він став з'являтися і на сцені, причому його екстравагантні костюми відразу ж відвернули частина глядацької уваги від фронтмена Брайана Феррі. Іно записав з "Roxy Music" пару альбомів, після чого залишив команду через творчі суперечки з Феррі.
Перший альбом за межами "Роксі" ("No Pussyfooting") Брайан записував в компанії з Робертом Фріпп, від якого перейняв фірмову технологію переробки звуку "фріппертронікс". У тому ж 1973 році вийшла і по справжньому сольна платівка "Here Come The Warm Jets", з якою музикант потрапив в національний Топ 30. Цей альбом, а також подальший "Taking Tiger Mountain (By Strategy)" хоч і носили експериментальний відтінок, але були зроблені в поп-роковому ключі. Поворотним же моментом у творчості Брайана став диск "Another Green World", на якому з'явилися ембіентний структури. Остаточно новий стиль сформувався на альбомі "Discreet Music", який став першою роботою в цьому жанрі.
Ненадовго повернувшись в мейнстрим з "Before And After Science", Іно продовжив розробляти відкрите їм направлення на таких пластинках як "Music For Films" (саундтреки до уявних фільмах), "Music For Airports" (музика для заспокоєння авіапасажирів), "Empty Landscapes" , "On Land". В кінці 70-х Брайан також співпрацював з Девідом Боуі, допомагаючи записати йому альбоми "берлінського циклу" і продюсував платівки нововолновой формації "Talking Heads".
Взагалі, треба сказати, що Іно часто вступав в кооперацію з іншими музикантами. Наприклад протягом 80-х він записувався з композитором-мінімалістом Гарольдом Баддом, трубачем-авангардистом Джоном Хасселлом, Майклом Бруком, Деніелом Лануа, продюсував альбоми Девіда Бірна, "U-2" (з тим же Лануа), Джона Кейлі. Що стосується власних робіт Брайана того періоду, то серед них можна відзначити "космічний" альбом "Apollo: Atmospheres And Soundtracks" та саундтрек до відеоінсталяції Христини Алісина "Thursday Afternoon". У 90-х роках Іно захопився мультимедійним творчістю, в результаті чого на світ з'явилася збірка аудіоскрінсейверов "Generative Music I". Крім цього Брайана сильно зацікавило мистецтво інсталяції, і в кінці 90-х він зробив серію відповідних саундтреків (виданих в основному дуже малими тиражами).
Нове тисячоліття Іно зустрів у компанії з німецьким ді-джеєм Петером Швальмом, з яким випустив пару компакт-дисків, "Music for Onmyo-Ji" і "Drawn From Life". У 2004-му Брайан разом з Робертом Фріпп записав ембіентний платівку "The Equatorial Stars", а на наступний рік підготував перший за останні 15 років альбом ("Another Day on Earth"), де можна було почути його вокал.