Ray Wilson
Шотландський вокаліст і гітарист Рей Вілсон народився в Дамфріс 8 вересня 1968. Свою першу команду разом з братом Стівом він заснував ще...
Стилі музики
Хеві-метал (англ. Heavy metal "важкий метал") - один з напрямків металу, що має далеко не найбільш "важке" звучання в порівнянні з деякими іншими напрямками. Зазвичай цим терміном називають "класичний" метал у тому його вигляді, в якому він був створений на початку 1970-х років такими групами як Black Sabbath і Judas Priest. Проте іноді під хеві-метал розуміють метал взагалі (це особливо поширено на Заході), хоча метал взагалі і класичний хеві-метал - речі абсолютно різні. Сам термін прийшов із сфер, від музики досить далеких. Вперше в культурному контексті словосполучення "heavy metal" застосував у романі "Naked Lunch" (1959) письменник Вільям Берроуз. Він назвав так жорстку, агресивну, напористу музику (ще під час Другої Світової на американському солдатському жаргоні "heavy metal" означало артилерійську канонаду). Потім у 1968-му хлопці з групи Steppenwolf в пісні "Born to be wild" теж співали "I like... heavy metal thunder" - і хоча в пісні мався на увазі гуркіт грому, подібний стрілянині з гармат, це пізніше стало розцінюватися як маніфест металістів. А після того, як музичний оглядач журналу "Cream" Лестер Бенгз використав у статті словосполучення "heavy metal", ця зв'язка остаточно стала позначенням нового музичного напряму.
Фолк-музика (від англ. Folk - народний) - дуже громіздке поняття, і застосовується воно до будь-яких музичних проявів всіх народів світу, незалежно від своєрідних особливостей фольклору кожного з них. І, незважаючи на всі цікаві й оригінальні риси музичного фольклору різних країн, найбільш популяризованою виявилася саме англомовна фолк-музика, тобто, фолк-культура Британії і частини Північної Америки, в основному, США, де вона дуже близько межує з негритянської музикою. Крім англомовної фолк-музики також широко відомі кельтська народна музика з Ірландії і Шотландії, і народна музика Індії. Але все ж, віддати належне слід більшою мірою англомовній музичнії фолк-культурі, ніж кельтській або індійській, так як саме з британської та американської фолк-музики і почався стиль "folk-rock".
Це була революція. Вона змінила життя цілого покоління, і, отже, без неї доля наступних поколінь була б іншою. Вона накрила весь світ. Вона змінила хід історії. Вона налякала владу й змусила дорослих піддати себе переоцінці. Відмінною рисою цієї революції був її безкровний характер - річ вражаюча для такого глибокого перевороту. Для підлітка 50-х років рок-н-рол був переворотом у всьому: у манері одягатися, говорити, ходити, танцювати, в поглядах на світ, на владу, на батьків. Але найголовніше - переворотом у поглядах людини на самого себе. З приходом ери рок-н-ролу, молоді люди перестали в усьому орієнтуватися на батьків. Рок-н-рол подарував підліткам свободу і незалежність. Це була незвичайна - галаслива і груба музика, з потужним зарядом енергії і маніакальним, пульсуючим бітом. Її неможливо описати. Її можна слухати і відчувати. Якщо послухати поп-музику того часу, відразу стає ясно, що у підлітка не було кращого вибору, ніж рок-н-рол. Стандартні поп-пісеньки, від яких в'янули вуха, могло слухати тільки консервативне старше покоління. А рок-н-рол - це бунт молодого покоління. Самі підлітки, можливо, і не змогли б точно сформулювати, що їм хотілося б слухати. Просто вони відчували: те, що їм пропонують - це не те. Але який у них міг бути вибір на початку 50-х? І молоді хлопці - білі хлопці - стали слухати те, що чорним було давно відомо. Це була їхня музика. Їх - з тієї причини, що жоден білий батько не потерпів би ці дивні ритми у своєму будинку.
Бріт-поп - жанр альтернативного року, найпотужніший ретро-стиль, відродження домінуючої гітарної поп-музики 60-х років на музичній сцені Великобританії. Як самостійне явище з'явився на початку 90-х і став розповсюджуватися з величезною швидкістю. Причому деякі з гуртів, які дали йому народження, існували вже давно, а деякі з'явилися разом з цим напрямком. Прийнято вважати, що термін "бріт-поп" вперше вжив діджей однієї з британських радіостанцій в 1987 році. Так він охарактеризував музику групи The Stone Roses. У 1997-му слово заслужило своє місце в Оксфордському словнику англійської мови. Витоки бріт-попу лежать в пост-панку та інді-року (зокрема в творчості таких колективів як The Stone Roses, The Smiths, Charlatanes). Бріт-поп протиставив підкреслено ретроградське, «живе», романтичне світовідчуття, музику в дусі хіповий 60-х, шаленої депресивності американського гранджу та синтетичному, галлюціоногенному духу рейву.
Хард-рок (або в дослівному перекладі - жорсткий рок) - підвид року, який виник в середині 60-х і пережив період розквіту в 70-х роках минулого століття. Характеризується насамперед важкими гітарними рифами, але від свого послідовника хеві-метал і його похідних відрізняється відносно помірним темпом.
Industrial (Індастріал) - музичний напрямок, що відрізняється вираженою експериментальністю і особливою естетикою механічних й інших промислових звуків. Якщо зазирнути глибше в історію виникнення даного стилю, то можна дізнатися, що вже в 1913 році в праці Луїджі Руссоло "The Art Of Noises" простежуються деякі елементи ідеології сучасного індастріалу. Також великий внесок у розвиток ідеологічної основи внесли Ерік Саті, П'єр Шеффер та інші представники футуризму. Остаточно індастріал оформився в 1974 році в Англії. Цьому сприяла група "Throbbing Gristle", яка заснувала лейбл "Industrial Records", під назвою якого і був названий стиль. Хоча є інша поширена думка, що цією назвою піонери індастріалу відокремлювали свою музику від музики минулого, колишньої, за їх висловом, "більш аграрної" (натяк на промислово-індустріальну революцію в Англії XVII століття). Спочатку індастріал був не тільки музичним напрямком, але й ідеологічним. Основним методом стала шокова тактика. У період з 1974 по 1981 рік з'являється безліч музикантів і груп цієї спрямованості у всіх частинах світу. Серед них найбільш відомі "Boyd Rice (NON)", "Einstuerzende Neubauten", "SPK", "Merzbow" та ін Вони склали т.зв. "Класичний індастріал". Але популярним напрямок так і не став. "Throbbing Gristle" розпалися у 1981 році, заявивши про завершення "індустріальної" епохи й початку "постіндустріальної". Для музикантів це означало зміну тактики. Відбувся перехід від industrial до post-industrial. Колишні учасники "Throbbing Gristle" утворили кілька нових проектів, звучання яких сильно змінилося в порівнянні з "TG". Інші "класичні" індустріальні групи, такі як "SPK" і "Einstuerzende Neubauten", також перейшли на "нову стратегію". З'явилися й зовсім нові проекти. Постіндустріальна музика стала менш агресивна, однак, вся її радикальність вилилася в експерименти й нечувану винахідливість. Тепер post-industrial музиканти поєднують старий індустріальний підхід з іншими напрямками музики: танцювальної, фольклорної, ритуальної.
Поняття "мод-рок" досить розмите і туманне, тому дуже важко вписати в нього певні команди, а також дати точне визначення самого стилю. У цілому, мод-рок - це гучна рок-музика початку і середини 60-х, яку слухали майбутні батьки покоління панків, а також діди нинішніх скінхедів - моди. Також варто взяти до уваги те, що моди крім року слухали ще і негритянський соул, який хоч якось, але все ж причетний до рок-музики. Перш за все, необхідно розібратися, хто ж такі ці моди? Рух модів сформувалося у Великобританії приблизно в 1962-63 роках, розквіт руху припав на 1965-66 роки. Входили в рух модів молоді люди з середнього класу, які були байдужі до всього, крім скутерів - маленьких моторолерів, на яких вони пересувалися (на противагу простим рокерам, які любили мотоцикли), і, мабуть, музики, під яку вони і жили. Поп-музика початку 60-х була противна модам; до чистого рок-н-ролу вони були досить холодні, та й до новоствореного біту теж. Винятком стали дві найбільш відомі лондонські рок-групи: вест-ендівська "The Who" та іст-ендівська "The Small Faces". Ці команди брали орієнтир на більш важкий ритм-енд-блюз, змішаний з британським бітом, американським рок-н-ролом, і з негритянської музикою соул (з неї були взяті вокальні гармонії). Звичайно, це не означає, що моди ненавиділи "Beatles" і "Stones" - просто до душі їм більше припадала музика "Who" і "Small Faces". Можливо, тому що ці групи виглядали більш "по-модовськи", тоді, коли "Бітли" були просто чарівними і милими, а "Стоунз" - простими, не модовськими, "поганими хлопцями".
Глем-метал - полегшена, комерційна версія хеві-металу, відчула на собі вплив як британського NWOBHM (Iron Maiden, Judas Priest, Saxon, Def Leppard), так і британського глем-року 70-х (Slade, Sweet), тому термін іноді викликає плутанину - одні й ті ж команди критики називають хард-рок, хард-н-хеві, глем-метал, глем-рок, але схожість з глем 70-х більше іміджева ніж музична. Більш зручний термін hair-metal (волосатий метал), введений MTV за любов глем-музикантів до пишних доглянутих грив.
Прогресивний метал (іноді назву скорочують до прогресиву) - мабуть, найбільш інтелектуальний напрямок у сучасній важкої музики, явний антипод такого музичного стилю, як панк-рок. Якщо простежувати всю історію прогресиву, то коріння його губляться в далеких шістдесятих роках XX століття, коли тільки-тільки піднімала свою голову думаюча молодь, з лав якої вийшли визнані майстри психоделії та арт-року - Procol Harum, Moody Blues, Atomic Rooster, Nice, Pink Floyd (зауважу одразу - ці групи правильніше відносити все ж таки до арт-року, ніж до прогресивного, оскільки останній термін суто американський, і в британському арт-року є досить багато відмінностей з американським прогресивом; так що правильніше, на мій погляд, іменувати старі команди типу Procol Harum або ELP саме арт-роком, а не прогресивним). Тоді молодь (не в приклад сьогоднішньої) хотіла і могла думати про щось високе, філософське та представляти все це у вигляді музики. Її, цю музику, і сьогодні сприймати досить непросто, а на ті часи це було щось надзвичайне, тим більше, що наступала епоха рок-н-ролу, на великій сцені правили бал великі «Beatles». І, тим не менш, арт-рок, як музичний жанр, не розтанув серед всього цього, а все удосконалювався і вдосконалювався.
Thrash - як правило, швидкісний і одночасно з цим один з найважчих жанрів на сучасній metal-сцені. Його появу датують серединою 80-х років і пов'язують у першу чергу з назвою групи Metallica, і з такими її альбомами, як "Ride the Lightning", які уособлюють собою першу зрілу роботу, що виходить уже за рамки традиційного Speed metal і відповідно ранню версію власне Thrash, і "Master of Puppets", звучання яких представляє собою вже повноцінний Thrash metal з усією його нестримною. енергією і напором. Але в цій статті ми візьмемо на себе сміливість і постараємося зробити більш глибокий зріз і простежити всі віхи становлення та розвитку Thrash metal, торкнувшись тим самим найбільш ранніх тенденцій, які відбувалися в metal музиці і вплинули на формування Thrash як відокремленого стилю.
Doom - "соборний" метал. Основи цього стилю були закладені легендарною британською Hard-rock групою Black Sabbath ще в 1970 році. У цьому році світ побачив альбом молодої, ще не відомої широкому колу публіки групи Black Sabbath під однойменною назвою "Black Sabbath". У той час мало хто міг припустити, що вихід цього альбому в світ стане справді епохальною для свого часу і всього майбутнього Metal руху в світі подією. Подією, яка стане свого роду точкою відліку для багатьох, багатьох і багатьох наступних поколінь музикантів, які зв'яжуть свою творчу діяльність з музикою у стилі Metal. Альбом Black Sabbath представив на суд слухачів до того ще нечувану версію Hard-rock'у. Такої тяжкості, таких повільних і тягучих музичних структур, які створюють гнітючий і депресивний вплив на слухацьку аудиторію, світ ще не знав. Під стать музики були і тексти, що носять містичне і міфологічне забарвлення. Картину доповнював і відповідний до музики і текстів імідж групи, знову ж таки, небувалий на ті часи. Конверти платівок прикрашали перевернуті хрести, все оформлялося виключно в темних тонах, створюючи атмосферу похмурого середньовіччя.
Приблизно у 1960-му році рок-н-рол почав втрачати свою популярність. Так, майже три роки (1960-1962 рр..) Основним стилем була поп-музика (хотілося б відзначити, що в той час таке поняття кардинально відрізнялося від сучасного). Це був досить нудний період музики, тому недоцільно розглядати його. У ці роки на перші місця в хіт-парадах пробилося безліч стандартних поп-груп, які насправді нічого доброго з себе не представляли. Однак наприкінці 1962-го року з виходом першого синглу "The Beatles" "Love Me Do" стан справ різко змінюється - на перший план знову вийшла рок-музика (звичайно, знову не в сучасному її понятті, але все ж і така вона набагато краща, ніж ця жахлива поп-музика). Тепер стало зрозуміло, чого не вистачало музиці 1960 - 1962 років. Музиці потрібен був явний лідер - гурт, або окремий виконавець, які писали б музику відповідної високої якості.
Часто блюз сприймається в музичному середовищі як примітивна форма джазу, стилю, який розвивався практично паралельно. Однак саме поняття блюзу своїм корінням сягає кінця 19-го століття, і воно нероздільно пов'язане з культурою негрів півдня США. Довоєнний акустичний блюз був складовою частиною негритянського фольклору, тому ставлення до нього білого населення було вельми поганим. До кінця сорокових років минулого століття в блюзі остаточно влаштувалася електрогітара. Важко сказати, що підштовхнуло багатьох блюзменів перейти зі звичної акустичної гітари на електричну, але блюз з тих пір дуже сильно змінився. Найчастіше з електричним блюзом пов'язують імена Мадді Уотерса, Бі Бі Кінга, Ті-Бона Уолкера і Альберта Коллінза. Кожен з цих музикантів (і ще безлічі незгаданих) були уособленням свого часу. Своєю музикою вони не робили кар'єру, не збивали собі достаток - вони просто жили блюзом. Всі ці музиканти досягли небувалого рівня майстерності в електричному блюзі, і часто їх музика безпосередньо межує з роком, тому багато рок-музиканти називають їх своїми натхненниками. Але, незважаючи на все це, ставлення до блюзу з боку більшості білих американців змінилося в кращу сторону лише в шістдесятих роках минулого століття, що пов'язано в основному з виникненням блюз-року.
Пауер-метал (power-metal) - один з різновидів металу, що з'явилася в другій половині 80-х (термін походить від англ. Power chord - "квінта") свій час термін існував по відношенню до американських командам типу Manowar, ранньої Metallica, Testament, Pantera. Цей напрямок однак, не одержав великого розвитку і згас з часом, а в наші дні під терміном "пауер-метал" зазвичай розуміють створений Helloween напрям.
Важко сказати, чи виходила хоч одна психоделічна пісня до 1966 року. Але в 1965 році провідні групи британського року записали пісні, які визначили розвиток цього стилю на кілька років вперед. За рік до цього в рок-музику разом з піснею Beatles - I Feel Fine (1964) прорвався фідбек (самозбудження струн, що супроводжується шумом і перешкодами). Але почалося все не з фідбека, а з галюциногенів: у 1964-му році, неподалік від Сан-Франциско, Кен Кізі заснував комуну "Веселі Пустуни" і вирушив разом з ними розкладати американську молодь. Вони їздили по країні в різнобарвному автобусі, розмальованому психоделічними візерунками, вбиралися в дивний одяг і шанували наймогутніший галюциноген ЛСД. Бітли Джон Леннон і Джордж Харрісон вперше спробували ЛСД на початку 1965 року. Це сталося завдяки випадку, коли їхній знайомий лікар підмішав їм у напої ЛСД. З тих пір "кислота" ще кілька років підживлювала мізки бітлів. Але якщо багато музикантів вже були знайомі з ЛСД та "травою", то аудиторія їхніх слухачів все ще не могла сприймати музику, що підганяється подібними "Ульотними" речовинами. Тому за I can't get no satisfaction (Rolling Stones), You really got me (Kinks), My generation (Who) і Heart full of soul (Yardbirds) приховувалося щось більше, ніж просто шум фідбека і шипіння distortion. Ці пісні ніби готували слухачів до майбутньої ери психоделічного року. Цікавих прошу послухати "перехідний" альбом Beatles цього ж року - Rubber Soul, де звичний біт межує з індійськими мотивами і незвичайними текстами, які явно були написані "в незвичайному стані реальності", тобто під галюциногенами. З цього моменту музичний світ повернувся навколо своєї осі. Поряд з Beatles на "незвідану територію" змішування року з індійською музикою вступили Kinks і Yardbirds. Структура пісень ставала все більш складною і цікавою.
Black - "чорний" metal, сатанинська за ідеологією, версія Heavy metal. Поява його в музичному середовищі датується початком 80-х років. Традиційно прийнято вважати прабатьком цього стилю англійську групу Venom, яка випустила в 1982 році епохальний альбом, який отримав коротку і лаконічну назву "Black Metal". Тим самим було знайдено ім'я для нового стилю metal музики. Однак у цій статті просто необхідно згадати й іншу легендарну англійську групу, Black Sabbath, яка більш ніж за ціле десятиліття до появи альбому гурту Venom, у своїй творчості звернулася до темних, потойбічних сил і таким чином заклала тематичну основу для стилю Black. Так само необхідно відзначити ще один важливий момент, на початок 80-х років музика в стилі Black представляла собою не зовсім те, чим вона є на даний момент.
Зараз важко сказати, які були передумови до того, щоб з двох здавалося б абсолютно різних стилів - панку і хардкору - народилося цей витвір під жахливим ім'ям «грайндкор». Якщо перекладати з англійської дослівно, grind означає «трощити, ламати». І справді: з перших же акордів будь-який «пісні» звичайної грайндкорової банди на слухача обвалюється стіна нищівного реву навантажених гітар, божевільного стукоту барабанів і незрозумілого глухого бурмотіння вокаліста.
Death - "смертельний" метал. Максимально жорстка та найбільш екстремальна версія Thrash метал, з характерним грубим, брутальним вокалом. Отже, витоки музики в стилі Death можна виявити на початку 80-х років, вони тісно пов'язані з появою такої новаторської в той час групи як Venom. Venom одними з перших почали використовувати нарочито грубий, часто переходячий у розлючений крик, вокал у своїх композиціях, при цьому довівши свій і без того достатньо динамічний, часом Speed-металічний матеріал, по швидкості виконання і по тяжкості саунду до територій, впритул прилягаючий до такого стилю важкої музики як Thrash. Вони стали, по суті, є його хрещеними батьками, та ще й до того ж вписали своє ім'я золотими літерами в енциклопедію важкої музики як першопрохідці ще одного стилю - Black metal. Venom не довго перебували самотніми у своїй люті, і незабаром до них стали приєднуватися гідні продовжувачі їхніх традицій, об'єднуючись під прапорами новонародженого і піднімаючого голову "смертельного" руху, створюючи тим самим цілі легіони.