Перший успіх прийшов до Боуї в 1969 році зі "Space oddity", що дістався до п'ятого рядка в британських чартах. Наступний альбом Девід записував в компанії з Міком Ронсон, чия манера гри на гітарі стала класикою глем-року. "The man who sold the world" мав невеликий успіх, але дав можливість Боуї перший раз відвідати Америку і укласти контракт із солідною фірмою "RCA".
Після повернення до Лондона музикант видав один за одним два альбоми. І якщо перший з них, що базувався на демо-матеріал "Hunky Dory", пройшов майже непоміченим, то другий став справжньою класикою року. Ця концептуальна робота про якийсь космічному супергероя стала піком кар'єри музиканта. Відтепер Боуї почав називати себе Зіггі Стардаст і згодом тривалий час не міг вилізти зі шкури цього образу. Концерти, поставлені на основі "The rise and fall of Ziggy Stardust" представляли собою небувала на ті часи театралізоване шоу.
У 1973 році вийшов альбом "Pin Ups", на якому музикант віддав данину артистам, чиїм творчістю він захоплювався в 60-х. Ця робота стала останньою, на якій Боуї співпрацював з Ронсон і продюсером Кеном Скоттом. З плином часу артист все більше захоплювався американською музикою і в 1975-му випустив альбом з відповідною назвою, "Young Americans". Пісня "Fame" з цієї платівки, виконана разом з Джоном Ленноном, стала для Боуї перший штатівських чарт-Топпер. У 1976-му Девід перебрався до Лос-Анжелеса, де крім занять музикою пробував зніматися в кіно.
Однак на місці йому не сиділося, і незабаром Боуї вирушив до Західного Берліна, де записав пару "електронних" альбомів у співдружності з Брайаном Іно, а також виступив у ролі продюсера для свого друга Іггі Попа. На початку 80-х Девід на деякий час зник із виду, але в 1983-му повернувся з танцювальною платівкою "Let s dance". Крім того, в цьому році повернувся і Зіггі Стардаст з концертний альбом "The motion picture" зі свого прощального шоу.
У 80-х минулі заслуги і деякі нові фішки (типу дуету з Міком Джеггер) підтримували популярність артиста, але креативність його в цей період дещо знизилася. У 1988-му Боуї викликав у багатьох здивування, організувавши проект "Tin machine". Незважаючи на те, що платівки цієї групи розійшлися мільйонними тиражами, більшості шанувальників Девіда такий поворот подій не сподобався, і в 1993-му співак повернувся до сольної кар'єри. За пріпопсованним "Black tie white noise", який очолив британські чарти, пішла велика концептуальна робота "Outside", спільна з Брайаном Іно. Надалі Боуї з легкістю продовжував міняти стилі і настрої. Девід запросто гастролював з "Nine inch nails", а потім грав акустичні концерти з Нілом Янгом і "Pearl jam".
Своє п'ятдесятиріччя артист відзначив грандіозним шоу в "Madison Square Garden", в якому взяли участь Лу Рід, "Sonic youth", Роберт Сміт, Біллі Корген, "Foo fighters" та інші зірки. Після експериментів з джангл і драм-енд-бас Боуї випустив альбом "Hours," на якому повернувся до саунду часів "Hunky Dory". Потім у творчості співака настав певний період затишшя, пов'язане з народженням сина. Однак на початку нового тисячоліття Девід знову опинився на увазі і, відновивши співпрацю з Тоні Вісконті (з яким працював в 70-х), запропонував публіці два нових опусу, "Heathen" і "Reality".