"Telephono" викликав суперечливі відгуки в силу того, що музикантів звинувачували в запозиченнях у "Pixies", "Sonic Youth" і "Wire". Втім, незважаючи на ці порівняння музика "Spoon" була досить індивідуальна, і це виразно відбилося на послідував EP "Soft Effects", що мали менше нойзові саунд ніж "Telephono".
В кінці 1996-го групі довелося виступати в одній зв'язці з командою "Maxine s Radiator", з якої Брітт і Джим незабаром поцупили басиста Джошуа Зарбо. Міньйон "Soft Effects" мав деякий успіх, і в 1998 році колектив запросили попрацювати на "Elektra Records".
Здавалося, мажорний контракт повинен був забезпечити "Spoon" просування нагору, однак все вийшло навпаки. Альбом "A Series Of Sneaks" не виправдав "продажних" очікувань лейбла і "Ложкарі" тут же вказали на двері. Більш того, фірма вигнала і свого менеджера Ронна Лаффітта, який відповідав за укладання нещасливої угоди. Музиканти, також розлючені на цього типу, дали йому своєрідного стусана, випустивши сатиричний сингл "The Agony Of Laffitte". Потикавшись в різні контори, "Spoon" нарешті прибилися до інді-лейблу "Merge Records". Тут група дебютувала з EP "Love Ways", записаним без участі Зарбо (його партії виконали Іно і Деніел).
На початку третього тисячоліття вийшов альбом "Girls Can Tell", з легкістю обставили з продажу дві перші повнометражки. Робота викликала купу позитивних відгуків і зайняла непогані місця в різних списках популярності.
У 2002-му вийшов диск "Kill The Moonlight", який здобув популярність за рахунок пісні "The Way We Get By", включеної в саундтрек до молодіжного серіалу "The OC". Черговий лонгплей з'явився у продажу через три роки, але така тривала пауза компенсувалася значним комерційним успіхом. "Gimme Fiction" стартував з 44-ї позиції "Billboard", а тираж диска склав 160000 копій. Саунд альбому відрізнявся від ранніх мінімалістських робіт насиченістю, а в запису крім гітар та ударних були використані клавішні і струнні. У 2006-му Брітт Деніел разом з Брайаном Рейцелем попрацював над звуковою доріжкою "Stranger Than Fiction", причому більшість пісень в цьому фільмі прозвучало у виконанні "Spoon".
На наступний рік ряди колективу покинув Зарбо, що поступився свій інструмент Робу Поуп. Заміна у складі не знизила темпів зростання популярності, і альбом "Ga Ga Ga Ga Ga" дебютував на десятій позиції "Billboard".