Не минуло й року, як виявилося, що "кілерів" в окрузі повним-повнісінько, і музиканти змінили назву на більш екзотичне - "Genghis Khan". Але варто було хлопцям випустити лише один сингл, як їм виставив претензії іншій "Чингіз-Хан", і групу довелося перейменувати в "Tokyo Blade".
Поки йшла вся ця тяганина з авторськими правами, Рей пішов, а його місце зайняв Джон Віггінс. У 1983-му "TB" перевидали свій сингл і отримали контракт з "Powerstation Records". Вихід першого альбому супроводжувався появою команди на ряді великих європейських фестивалів, таких як "Aardschock" і "Earthquake".
У 1984-му дебютний лонгплей за допомогою "Combat Records" з'явився і на американському ринку, де був виданий як "Midnight Rendezvous" і мав сильно змінений трек-лист. Між тим, "Tokyo Blade" з новим бас-гітаристом Енді Райтоном приступили до створення другого альбому. Коли робота вже була завершена, лейбл зажадав зробити саунд більш комерційним і змінити вокаліста. У результаті Маршу виставили за двері, а його партії переписав Вік Райт (згодом оригінальна версія все ж вийшла у світ під назвою "The Night Before"). На підтримку "Night Of The Blade" колектив гастролював на розігріві у "Mama s Boys" і "Blue Oyster Cult", а також ділив фестивальні майданчики з "Dio", Оззі Осборном і "Scorpions".
У 1985 році вийшов альбом "Blackhearts And Jaded Spades", проте його звучання було занадто американізованим і викликало протест серед старих фанатів "Tokyo Blade". Райт незабаром був відправлений у відставку, а спроби зробити що-то з іншими вокалістами типу Карла Сентенса і Персіана Ризику ні до чого доброго не привели.
Змучені пробуксовкою "токійців" почали розбрідатися хто куди: Пірс і Райтон пішли до Маршу в "Shogun", а Віггінс приєднався до проекту Пола ДіАнно "Battlezone". Права на ім'я "Tokyo Blade" зберіг за собою Енді Баултон, який у 1987 і 1989 роках з абсолютно різними складами випустив два відверто комерційних диска, "Ain t Misbehavin" і "No Remorse". Альбоми ці особливим попитом не користувалися, і в 1989-му гітарист оголосив про закриття проекту. На наступний рік Марш і Баултон опинилися разом в групі "Mr. Ice". Команда записала один EP і поїхала в турне, але на даному етапі менеджери вирішили використовувати вже відоме ім'я "Tokyo Blade", і платівку продавали на концертах зі стікером "This Is Tokyo Blade On Ice". Такий поворот не сподобався Енді, і він пішов, а група, закінчивши гастролі зі Стівом Керром, незабаром розпалася.
Як би там не було, але в середині 90-х Марш, Баултон і Віггінс возз'єдналися ще разок і за участю Коліна Ріггз (бас) і Марка Енджела (ударні) записали непоганий альбом "Burning Down Paradise". На цьому історія "Tokyo Blade" начебто закінчилася, хоча їхнє ім'я було використане в кінці 90-х для випуску матеріалів "Mr. Ice" і ще однієї групи Маршу, "Pumphouse".